Стихотворение: Ми – українцi!

Iсторiя ще пишеться. Подiї
Рядки лишають на її сторiнцi.
Свiтами крутять вiйни, буревiї,
I тiльки ми усе ще українцi.
I тiльки в нас дiтей несе лелека,
Живуть казки у кожного в душi
I так у диво вiриться ще легко.
Навiщо нам суєтнi вiражi,
Навiщо нам складнi проблеми свiту,
Як наша доля вся – на рушниках,
Як села нашi в завiрюсi цвiту
Незламнi й гордi у важких вiках.
I, може, ми й не бачили прогресу,
I, може, з нас смiється пiв землi,
Та в нас русалки на озернiм плесi
I щезник десь ховаэться в iмлi.
I тiльки в нас такi церкви у селах,
Що святiстю заслiплюють аж очi.
I тiльки ми якiсь такi веселi,
Що нас нещастя й бачити не хоче.
А наша пiсня – два крила у волi,
Краплина духу в серцi у звитяжця,
Бо ми самi спiваєм собi долю,
I дав би Бог, щоб наспiвати щастя.
Бо все в нас є, бо ми не злидарi
I рiзних доль вже маємо по вiнця,
Та в тих пiснях вкраїнської землi
Ми помiчаєм, ми є українцi!
Бо ми – народ, ми маєм власну гiднiсть
Для сили, волi, i для перешкод.
Ми українцi! Так, ми українцi!
Ми – не населення, а ми таки народ!