Останній промінь згас І зникла надія на літо. Повернулась вона, і ще раз, Повернулась обличчям вона. Як стужу і відчай для нас, Огортала холодом місто Забирала наше тепло, І ставала дедалі сумна. Не відчувала ні радість ні смуток, Просто була як і всі. Одне було їй відчутно: Спогади у нас не сумні. Вона не зима,не весна,ані літо І навіть не осінь.Вона зброя в руках. І ходила тихо по вітру, Кров змивала сльозами в очах
Оценка материала: 5 Кол-во оценок: 3 Общий рейтинг: 5
Прямая ссылка на произведение:
BB-Код:
* BB-Код нужен для вставки ссылки в сообщении, на данное произведение: в форумах, журналах, блогах, на нашем сайте, и везде, где есть возможность вставки BB-кодов.
