Стихотворение: Максималізм

Кахлевий холод твого чола -
Уже не нуртує кров,
У дивній позі і зовсім нага -
Ти вмерла, моя любов.
Приречений вічно у холоді снів
Шукати тебе навмання,
Іти, на знайомий до болю спів
І марно зриватись зрання.
Медова розпуста не вихід, ні -
Я знаю про це давно,
Пора схаменутись нарешті мені,
Та і всім вам заодно.
Із камінців смальти,
Статично розкиданих,
Складу по шматочках портрет,
Й поміщу на шпальтах
Абсурдно-бульварних,
Огидно-жовтих газет.
Навіщо приміряла сукню смерті
Мене не чекавши ти?
Чому не залишила трутки дві чверті,
Щоб міг із тобою втекти?
У тому й різниця - мене не любила,
Хотіла красиво піти,
І ти це зробила:
Розширена чорного ока зіниця
І від уколів сліди...