Стихотворение: Андромеда

ми мабуть
й бачимо від того,
що сяєш ти серед небес.
й під тінню місяця блідого,
в обіймах всесвіту,
такого вже чужого,
чи я воскрес?

тобі лиш знати, Андромеда.

вони не пояснять цих теорій -
науки безсилі до двох сердець,
й тільки нам
писати свою історію,
своїми юними, босими...
досліджувати траєкторії -
кохати, блукати десь.

в порожнечі раніш мандрували одні.
та тепер,
як кажуть,
"Капітане, на горизонті без змін".

ми блукали в пітьмі.

але ти поклади свою руку в мою,
ти тепер не одна, я тепер не один,
бо єдиними стали на цьому шляху.
не поляжем в бою
серед цих безголосих глибин.

в переливах танку космічних химер
ми створили свій, незрівнянний,
безликий,
світ.
він може і не такий як в захопливих фільмах,
чи у древніх писаннях Гомера,
Але він не чужий, як цей.

і тепер
в нашому танку
давай збережемо тут
швидкоплинну мить,
лінію тонку -
де шляхи очей
вкажуть нам маршрут.