Стихотворение: Лицарське кредо

Не хочу я дивитись на банальщину
Й оманою всипляти твою душу,
З скорботою дивлюся на бувальщину,
З скорботою.
Не плачу, але мушу.

Все виплакати маю до краплини
Й в той час, одраз, звільнить дитячі очі
До тебе говорю, як батько до дитини,
Мов батько, колихаючи, цілуючи щоночі,
Співаю колискову, розказую казки.

Сьогодні ми з тобою вже не діти,
Не юнаки, а лицарі меча -
Меча зі сталі.
Ним не вбити, з ним злетіти,
І підкорять знедолені серця.

Не впасти, хоч життя відріже крила,
Не повернуть - сміливим кроком йти.
Ти пам'ятаєш як раніше ми безсилі,
Нескорені тримались висоти?

Моє дитя, моя любов, мій кращий друже,
В веснянім полі маків і волошок,
Тобі збудую форт незламний, дужий,
З розбитих світанкових іграшок.