Стихотворение: Коли вуста зрiкаються вогню

Коли душа,з лещат передчуттiв,
Всеж випручалась наче з клiтки пташка,
Я зрозумiв,як їй було там важко,
Коли тебе безтямно я хотiв.
Я зрозумiв,як важко було дню,
Дивитись в нашi очi вiдчайдушно,
I вiдчувати,як було їй душно,
Коли вуста зрiкалися вогню.
Коли i фраз оголенiсть,i мрiй,
Вiд безсором'я власного не вмерли,
Я зрозумiв,що розсипати перли,
Простiше нiж почути "Все,ти мiй..."
Невиправданнiсть жестiв,сподiвань,
Немов глобальний вибух, десь аж в шлунку..
Коли ти всеж захочеш поцiлунку,
Цiлуй мене,та тiльки непорань!