Стихотворение: Онегін.

Напевно ти Онегіна читав.
І себе в ноьму зовсім не впізнав..
Та хочу я тобі лист написати.
Що лиш тебе я буду я буду кохати.
Я як Тетяна без тебе страдаю.
Та як розказати про це я не знаю.
Повір сором я б заховала.
Коли б надія була, коли б ще кохала.
Набридло вже з тобою зустрічі чекати.
Та що ж ти дозволив себе покохати.
Як Тетяна душу тобі доручаю.
Я слоьзи ллю,я тебе благаю.
Не смійся, зрозумій я тебе кохаю.
А може це дівочі марні болі.
А може з іншим, інший вирок долі.
Може як з іншим була.
Може б я тебе й забула.
Ну ось і все більш не буду писати.
Пиши відповідь бо боляче чекати.

Я Онегіна читав,
Та це було давно, й себе я не впізнав.
Ти учениця і мені не потрібна.
І даремно говориш, що ти будеш вірна.
Я як Онегін теж хочу гуляти.
І тебе точно не буду кохати.
У тобі колись іскру я зловив.
Та не казав тобі що полюбив.
Ти хочеш бути поряд і дітей ростити.
Та не хочу я таким життям жити.
І жаль мені ти ж без вроди.
Не дивлячись навіть на умови погоди.
Не ображайся, будь ласка що я не люблю.
Бо я тобі тільки правду говорю.
І ти вважай що помилилась.
Бо не на того ти молилась.
Тебе кохати я не буду.
І про лист твій назавжди забуду.
Онегіном ніколи я не стану.
Що не люблю казати я не перестану.

Ні не Онегін, він не так написав.
Адже той у Тетяни пробачення благав.
А він сказав що вірність йому не потрібна.
І дурна я що йому вірна.
Та все одно я буду його кохати.
І відповіді від ноьго буду чекати.
Він не Онегін, бо я його кохаю.
Та чому він так робить не знаю.
І я буду вірити, буду чекати.
Що колись він зможе мене покохати.!