Стихотворение: Примара

Я лежу на спині, обхопивши руками коліна,
І у стелю дивлюся. Всі вікна завішені. Темно.
А мене - не існує. На нуль я поділена змінна.
Існування своє намагаюсь довести даремно.

"Якби поруч була - задушив би своїми руками"
Я не злюся - колись обіцяла кохати до скону.
То пробач мене, любий. Не буду я грати словами.
Схаменися, Отелло, бо я не твоя Дездемона.

Підійди до вікна, подивись на безрадісні хмари,
Скоро нам комбінат подарує дощі з кислотою.
Ти мене не уб'єш, я лише безтілесна примара,
Не нагострюй свій ніж, я віддам свою душу без бою.

Вже на руки стікають краплини гарячого воску,
Та дивлюся на свічку, загіпнотизована світлом.
А мене - не існує. Я вигадка хворого мозку.
Вічна осінь в душі, бо весна не для мене розквітла.