Стоїть Одна в чистім полі зелена тополя. Загубила дівчиноньку недобрая воля. Ой, недобрая та воля, нещаслива доля - Була красна дівчинонька, а стала тополя. Нащо в світі тая кривда, отака неправда - Покохала, полюбила, ще й була непрАва. Молодого козаченька, що вона кохала, Поганая волховиця собі любувала: - Ой, козаче молоденький, парубоче гарний, Візьми мене за дружину, бо будеш не радий Ні життю, ні вольній волі, ні ясному сонцю! Та віддав він своє серце милій дівчинонці. - Хай твоя кохана буде чорна та потворна! Я таке зробити знаю! Не тікала жодна З моїх рук душа живая, всіх занапастила! Я ж її красою вмиюсь, стану тобі мила... Не взялись холодні чари - почуття тепліші, І дівчина козакові стала ще миліша. А недобра і негарна з люті аж змарніла. - Я твою, кричить, кохану ізведу із тіла! Чарувала, чаклувала, зіллячко варила, і дівчину на тополю ту перетворила. Став відлюдькуватий кОзак, все ходить по полю, І не може надивитись на свою тополю. Вже не радий ні життю, ні сонцю, ні волі - Аби тільки промовляти до тії тополі... Вона вітами хитає, листячком тріпоче - А йому здається, мила до нього шепоче. Так і згинув козаченько у чистому полі, Поховали молодого та й коло тополі... З того часу, кажуть люди (а я людям вірю), Бачать ніччю подорожні у полі дівчину. Не сама дівчина ходить по чистому полю - Ходить з нею козаченько, що любив тополю.
* BB-Код нужен для вставки ссылки в сообщении, на данное произведение: в форумах, журналах, блогах, на нашем сайте, и везде, где есть возможность вставки BB-кодов.
