Тепло...Нарешті...Після довгих блукань...у просторі,і знайшовши своє місце на безмежній і просторій "шафі" життя,завоювавши певну частину довіри суспільства,мої думки повертаються у звичайний для себе темп.З криком оточуючих,з ревом залізних коней,з гулом вулиць,вони повертаються...Все таке звичне,таке монотонне,буденне,сіре,неначе хтось увімкнув на відеокамері режим сепії,і забув його вимкнути,але певний відсоток барви існування має.Мій розум вже не у чорній пиловій хмарі смутку,жалю і трауру!Звісно певна частина його ще налаштована песимістично(як і у кожної людини),та все ж підкорюється до закликів до здорового глузду.Свідомість - вже не пронизана сотнями нервових закінчень,на які з силою(у межах своїх можливостей) "тиснули" оточуючі,оголюючи їх,і цим самим підштовхуючи мене все ближче і ближче жо прірви. Досі,я просто йшов по тунелю життя без світла,на осліп, навпомацки;у темряві наступаючи на всі перепони,але зараз у кінці мого тунелю з'явилось світло:моя ціль,моя мета,і я вірю що воно не згасне...
