Спека. Нестерпна спека. На сонці залишаються лиш екстремали, як оті що он там по доріжці катаються на роликах. Всі поховались у тінь дерев. Чого ради вони повинні страждати і паритись на сонці. Вченими вже доведено, що переборщувати з сонячними ваннами не варто. Собі ж гірше зробите. Та і в переді ще ціле літо. Ще буде часу попекти на сонці свої дупи. А зараз лиш травень. Кінець травня та сонце вже впевнено заявляє на свої права. І скоро вже навіть не сховатись від нього у тінь. Кінець робочого дня. Бо вже серед всієї цієї дітвори з’являються дяді і тьоті в своїх солідних костюмах. Ні … ти подивись на них – робочий день скінчився, приїхали в парк ніби й відпочити від своїх душних офісів, та все ж продовжують базікати про справи. Все – це втрачені люди. Це вже не люди, а машини які поприїздили в своїх дорогих авто аби похизуватись перед друг перед другом … хто з них крутіший. Люди! Досить! Подивіться навкруги. Що ви бачите? Ресторан, машина, лавочка і постійно чужі люди снують перед очима. Все – їхні очі не бачать нічого. Обмежений зір. Бачать лиш те що їм потрібно. Все з розрахунку. Ніякої романтики. Ось тобі і XXI століття – ера машин і автоматизації, алкоголю і розпусти. Невже і ми виростемо і станемо такими ж діловитими і практичними? Дитина весь час хоче стати дорослою і самостійною. Так було і зі мною. Та чим ближче я опиняюсь до цієї вашої дорослості – тим більше мене тягне в дитинство. Дорослі … а вам не хочеться знову стати дітьми? Ні? Та кому ви брешете. Самі собі не можуть в цьому признатися. Хех, а ще дитиною я думав що дорослі нічого не бояться. Та це не так. Просто за роки життя ви навчились ховати свій страх туди в п’ятки і не показувати його. А вони (страхи) живуть у вас і з’їдають вас з середини як ті щурі. Що дає вам та дорослість? Свободу? Від чого чи від кого? Від батьків? Та ми і в дитинстві не дуже то й слухались батьків. Навіть приємно було щось зробити наперекір батьківському указу. Заборонений плід – самий солодкий. Цю істину ще Єва пізнала. Поцілунок… Одне лиш це слово змушує відчути вже цілий букет відчуттів. Відразу відчуваєш прилив рідини в роті. Неначе ти вже з тиждень не мав нічого солодкого в роті і тут тобі в руки попався солодкий пряник. Що? Хочеться? Звичайно хочеться. Кому пряника хочеться, а кому й поцілунок. Та ще й не аби від кого. А від отої пишногрудої білявки, що тільки-но пройшла тут і не зоставила жодного чоловіка в спокої. Кожен обернувся на стукіт її каблуків. Он навіть один отримав пощічину за свою
