Думкам там (в голові) було просто мало місця. Все. Завтра вона йому все скаже як є. і все буде добре. Вона в це вірила. Хех. Важко втриматися від сміху. Які все ж таки закохані люди наівні. Життя мало свої плани на цих двох людей і вони не дуже то і збігались з вікиними. От і наступило завтра. Батьки повернулися рано-вранці … ще не було п’ятої години. Та будити Віку вранці не було необхідності. В неї біологічний будильник був налаштований на шосту годину. Віка відразу ж побігла на кухню допомагати мамі поратися на кухні. Мама не стрималась і легенько посміхнулась побачивши це нерозчесане страховисько в дверях і тут же намовила її привести себе до цивілізованого виду. Та такі дрібниці не могли засмутити її цього ранку. В неї був коханий і цим все сказано. Це була її маленька таємниця якою вона хотіла поділитися лише з ним. От вже час виходити. Вона цілує маму на прощання (тато вже на роботі) і мов ластівку випустили з клітки на волю, так і вона вилетіла на зустріч своєму коханню. Та яким було її розчарування, коли вже на звичному їй місці, а саме на автобусній зупинці, вона не могла знайти очима свого коханого. Це було перший раз. Віка не могла повірити своїм очам. Та нічого. Вона ще надіялась найти його в школі. А як і там не буде – то після занять заскочить до нього до дому. В школі його не було, ніхто не знав де він. Віка цілий день нудилась, не знаходила собі місце. Попри те що вона була в колі своїх подруг, її все одно не покидало відчуття самотності. День тягнувся вічністю. Вже несила було чекати. Все. Ось і заняття вже закінчились. Віка схопилась з місця і не дочекавшись нікого, як це це робила раніше – збирались з подругами після занять та обговорювали всякі дівочі дрібнички, побігла назустріч своєму коханню. От вона вже підбігає до будинку де він живе. Ще мить і лунає дзвінок в квартиру його квартири. Раз … другий – ніхто не відчиняє. Вона натискала його знову і знову – та результат ніякого. За дверима була мертва тиша. В ногах почулась легка слабкість і Віка присіла на сходинку. Що ж це таке? Чому так і саме тоді коли так потрібно? Віка знову занурилась в свій світ думок та мрій. Пройшла хвилина, а за нею друга. Та Віка не помічала часу. Її тут не було. Та в один момент Віку вернув в реальність звук клацання вхідного замка. Та на розчарування це були вхідні двері сусідньої квартири. Віка вже не бачила хто вийшов з дверей. Вона знову зажмурила очі бо відчула як по її щоці вже біжить сльоза. Бабуся, що з’явилася в дверях, не могла втриматися і
