і трішки соромязливий. Дівчата таких не люблять. Їм потрібніті, що вміють розвеселити завжди і просто на вулиці взяти і поцілувати її. А що ... вона нівчому не винна. То все він сам. Я йому не давала добро руки розпускати. І всі їй повірять. Адже ніхто не помічав її очей ... як вони його дратували своєю глибиною, а її вуста як стиглівишні так і просилися щоб їх скуштували, а інші інтимні місця ... І як хлопцеві встояти перед такою спокусою. Він ладен іти по трупам заради того всього. Віка розуміла що хлопець у неї закохався. Та не могла відповісти йому взаємністю. А всьому тому були виною її подруги. Вона боялася. Боялась осуду з їхньої сторони. Така вже вона була людина - людина яка залежала від людей. В неї просто була необхідність бути в колі людей і з цим боротися було марно. Такими не народжуються. це 100 %. Цьому виною напевно батьки. Вони ще змалечку ніколи не залишали її наодинці з собою ... постійно була під наглядом. Просто розбещена вона була людською увагою. А тому й так повелося ... вона боялась самотності. Це була Віка. Та чому в цей момент коли вона повинна відчувати себе вже не якимось пустоголовим дівчиськом, а вже повноважною жінкою і гордитись та радіти цьому. Так ні ж. Зараз вона відчувала огиду ... їй було огидне її тіло, вона була огидна сама собі. Як повернути стрілки годинника назад і не допустити того що сталося. Та в часу свої правила. І головне, що не можна змінити того що вже зроблено і сказано. Невже це воно ... те чого вона боялась як окропу. Це не може бути кохання. Невже закохана людина відчуває себе так кепсько. Ні. Віка знала, що кохання приносить радість і насолоду. Ну їй так розповідали і вона вірила цьому як Біблії, бо сама ще не пізнала цього солодкого почуття. Та іншого шляху не було, не могла Віка найти іншого пояснення своїм відчуттям, а тому змирилась з думкою, що це кохання і тихо промовила: «Я кохаю тебе». Її повернули в реальність звуки, що створював хлопець який похапки збирався. Дурень, він подумав що ці слова були адресовані йому. Які ж хлопці все таки наівні. Віка посміхнулась і знову занурилась в світ роздумів і фантазій. Крізь гомін сотні різних думок, що лунали в її голові вона почула як стукнули вхідні двері і тут же відчула як сон бере верх над нею. Що буде завтра? Чи зможе вона подивитися в очі своєму коханому … яке красиве слово, а як приємно коли є людина яку ти називаєш коханою. Все. Віка для себе все вирішила. Вона скаже йому все. Все що відчуває. Це неможливо було тримати в голові.
