нестримно скочило вперед, туди, де невідомий блиск кликав і вабив. Туди, де давно було його серце, куди просилася душа. Коли Сонце через мить вирішило відкрити очі, воно мало не застрибало від радості! На нього дивилася здивована Зірочка. Сонце, покинувши свою оболонку, було зовсім оголеним. Яскраве світло зникло. Не було й зігріваючих променів. Світило втратило свою красу, але для Зірочки не було нікого прекраснішого. Сонце простягнуло свої тоненькі, але такі сильні руки і радісно прийняло в свої обійми Зірочку. Вони ще довго кружляли у вальсі. Сонце розповідало про метеликів над райдужними склепіннями водоспадів, про тюльпани та нарциси, що піднімали свої головки назустріч, але Зірочка, мовчки усміхалась, ховаючи обличчя на його грудях. Вона вдихала аромати тих самих тюльпанів і поринала у прохолоду райдужних бризок. Ось воно, щастя! Так вони і кружляли в обіймах один одного. Щоб Старенька Ніч не помічала нічого дивного, Сонце, часто скидаючи золотий одяг, приходило до Зірочки. Вони багато часу проводили удвох. Зірочка розповідала про нічну красу небесного життя, а Сонце дарувало живі квіти і відчуття неймовірного щастя. Це був початок нової епохи. Нової казки. Нових неймовірних пригод... 12.10.2009р. (переклад автора 07.11.09року) Дене, дякую за натхнення..
