Розслідування Діка Брекстона. Контора приватного детектива Діка Брекстона знаходилася на другому поверсі старої цегляної п'ятиповерхівки, якраз над невеликим китайським рестораном. До речі, доволі непоганим. Не надто престижне місце для офісу, але і забитим цей район теж назвати не можна було. В цілому, то все тут було більш-менш нормально, можна сказати. Єдине, що найбільше бентежило Діка, то це запахи. Ці китайці готували смачне їдло, але сморід з їхньої кухні йшов іноді просто нестерпний! Ті китайці ніби спеціально знущалися над усіма іншими людьми, які, певна річ, не були відвідувачами цього закладу харчування. Але поки що Дік не мав змоги переїхати кудись у більш зручне та затишніше місце. Тому приходилося миритися. Хоча були й плюси. Китайська їжа, яку він полюбляв, завжди була під руками. Чи під ногами, якщо точніше. Особливо гарно там готували фірмову страву - солодку свинину. Смачнішого м'яса він не куштував ніде! А той кисло-солодкий, пряний соус... Оммм! То верх блаженства, феєрія смаку, кулінарна Нірвана! І це була чиста правда. Вона аж танула у роті, та свининка! Така ніжна, м'якенька... Її їсти можна було самими губами. І, що теж цікаво, тією свининою Дік ніколи не міг наїстися. Вже нікуди, напхався під зав'язку, а хотілося ще і ще! І їв би, що найцікавіше! Так куди ж... Шлунок розірвало б к бісовій матері. І так відбувалося кожного разу, коли він там її замовляв. Кожного довбаного разу! І нічого не міг з собою зробити, настільки те м'ясо було смачно приготоване.
Діку Брекстону нещодавно виповнилося сорок шість років, вісімнадцять з яких він прослужив у поліції. Останні п'ять років Дік працював у відділі вбивств. Робота не з легких і не для людей зі слабкими нервами. Він був гарним полісменом і чесною людиною. Коли Дік дізнався, що кілька його колег по вуха застрягли в корупції, разом зі своїм шефом, лейтенантом Коулом, то одразу ж звільнився, майже не вагаючись. Написав заяву, поклав значок на стіл капітану і пішов. Так, втратив гарну роботу, яку дуже любив, але ж залишився з чистою совістю і не дав себе втягнути у те лайно, з якого вилізти потім було б вкрай важко. А якщо казати прямо, то просто неможливо. Маючи за плечима неабиякий досвід, Дік вирішив спробувати себе у ролі приватного детектива. Чому б ні? Чим чорт не жартує, як кажуть. Голову на плечах мав досить не дурну, руки на місці, ноги теж... А така робота - це його коник! Отже, вклавши в нову справу майже всі свої
