Знаєш... Ти мене сьогодні вже дістав! То бухать будем? Останній раз запитую! - Нє... Відвали. - Подумаєш... Ти диви, які ми принципові стали! Іччь... Відвали... А от і відвалю! - Вали, вали... І тінь свою не забудь! - Не забуду, не переживай! Тільки, коли знов заскучаєш, то не скигли і не клич! Хєра з два я до тебе тепер повернуся! Поняв?! - А ти мене, чувак, на поняв не бери. Лякає він мене... Пішов к бісовій матері звідси! Щоб і духу твого тут не було! Киш, киш, киш... Сем схопив блокнот і з силою жбурнув його у куток, звідки лунав той голос. Хтось зойкнув. - Геть, я сказав! Ти глянь... Та за кого ти себе взагалі маєш?! - Тихше, тихше... Семе, вгамуйся... Та жартую я! Ти вже й почуття гумору втратив, чи що?! - Я сказав, пішов геть! Сем за кілька ковтків спорожнив велику чашку, у якій була холодна, але міцна і солодка кава. У кімнаті запанувала тиша. - Фуффх... Нарешті. Як же він угавкався... Тееексс... Ану, поглянемо, що я там написав такого геніального. Сем встав з крісла і підійняв блокнот, яким він кинув у свого набридливого співрозмовника. Чоловік узяв його і закляк. Він перегорнув одну сторінку, другу... Сем не вірив своїм очам! Він гортав сторінку за сторінкою, але там не було нічого! Нічогосінько! Пусто! Жодного слова, жодної букви! Жодної крапки чи якоїсь закарлючки! Як таке могло бути?! Він же три години невідривно писав те кляте оповідання! Три години! Своїми руками писав! Ось цими довбаними руками! - Чорт! Чорт! Чорт! Та що ж таке?! Не вірю! Такого бути не може! Аааааа! Я сходжу з розуму?! Дідько! Як так, хто мені це пояснить?! Зараза... - Ще й як може... - сказав Хтось. - Заспокойся, Семе, це ж не каміння з неба. Буває... Хоча, таке, дійсно, у нас з тобою вперше. Хмм... Тихенько клацнувши, відчинилися дверцята шафки. Там на поличці стояла непочата пляшка вісімнадцятирічного віскі. - Склянки знаєш де, Семі... Я тебе ніколи не кину, друже мій, ніколи! - сказав Хтось і тихенько засміявся. - Нумо, бро... Не розкисай, як ті соплі у носі. Будь чоловіком, врешті-решт! Сем, понуривши голову, сидів на підлозі посеред кімнати і плакав. Сльози повільно стікали по щокам, наче крапельки солоного дощу. Поряд з ним валявся зім'ятий блокнот, стояли дві налиті склянки та напівпорожня пляшка шотландського віскі. У кімнаті лише було чутно, як тихесенько відраховував час старовинний годинник, який висів на стіні. Тік-так, тік-так, тік-так...
