перевірити? Що вже втрачати? А повітря у легенях все менше, часу зовсім обмаль залишилося... І що я? Я наважився на останній крок, а саме вдихнути ту кляту воду і закінчити з цим. Я подумки попросив пробачення у всіх своїх рідних, згадав сина і... І не встиг. Бо відчув, як хтось схопив мене і швидко кудись потягнув по дну. Мені було не боляче. Хоча тягли спиною по піску, де камінці та мушлі шкрябали шкіру. Та я вже нічого не відчував нижче грудей. А в очах уже розходяться різнокольорові кола, у вухах грюкає молотом... Ще б кілька, секунд протриматися, кілька секунд! Знаєте... І я протримався. Коли моя голова з'явилася з води я почав хапати повітря, що та рибина, яку викинули на берег. А воно все пливе у очах, якісь голоси... Мабуть, на якісь секунди я таки втратив свідомість. Бо прийшов до тями вже на березі. Кругом люди, всі метушаться, розмовляють... І ці перелякані обличчя. А на мені труси з Сантою... Серед літа. Зараза... Хтось запитав, як звати, показували пальці, щоб порахував. Хтось викликав "швидку". Тоді ще ж мобільні були рідкістю. Бігали кудись до до телефону. Двоє дівчат, як виявилося, вони майбутні медсестри, намагалися якось мене заспокоїти, щось там підкладали під голову, міряли пульс... Це точно пам'ятаю. Та я вже ж зрозумів, що і до чого, і що мене чекає попереду... Хоча, ні. Насправді, не розумів. Бо не знав, наскільки все буде складно і важко. Але то буде вже зовсім інша історія, інший вимір і інша площина, у прямому сенсі інша. І історія буде теж, мабуть, про час, але вже не про хвилину, а про роки...
