що таке?! Не зрозуміла... Агов?! - медсестра легенько постукала по монітору. - Вмикайся, не починай оце зараз... Але нічого не змінилося. Екран показував лише картинку з перешкодами. Барбара Мерфі натиснула іншу кнопку. Тут було все нормально. Вона порухала джойстик. Камера у палаті слухняно виконала завдання і повернулася, куди було треба. Медсестра на секунду замислилася. Потім знову тицьнула своїм акуратним пальчиком з гарним манікюром на кнопку з номером "13". І знову екран замерехтів перешкрдами. - Так, дорогенька, піду я тебе провідаю, мабуть... Клята камера! І треба ж було їй зламатися саме вночі і саме на моїй зміні! Падлюка... І Тоні десь ходить! Що за справи серед ночі?! Де його чорти носять?! Барбара сердито вилаялася і знервовано взяла у руки термос. Вона налила собі пів чашки кави, подмухала на неї, бо вона була гаряча, а потім швиденько, за кілька ковтків випила її. Дівчина поправила свій коротенький халатик, узяла пластикову картку-ключ, щоб відчинити палату Астрід Мітчелл, і упевненою ходою, злегка вихляючи своїми гарними, апетитними стегнами, пішла по коридору у напрямку палати номер тринадцять. ***** Електронний замок немигаюче дивився на Барбару Мерфі своїм маленьким червоним оком. Медсестра вставила свою картку-ключ у спеціальний отвір, щось у середині тихенько клацнуло і червоний колір змінився на зелений. Барбара забрала картку і натиснула на велику кнопку, яка знаходилася під електронним замком. Двері з тихим шипінням від'їхали вбік і медсестра увійшла до напівтемного приміщення. Коли очі Барбари трохи звикли до нічного освітлення у палаті, то її зору відкрилася дивна, незрозуміла і жахаюча картина. Над Астрід Мітчелл, яка спала на своєму матраці, нависала якась величезна, чорна тінь, якийсь темний, розмитий силует. Барбара різко зупинилася і просто заклякла від несподіванки. Що-що, а такого вона точно не очікувала побачити! Вона стояла і мовчки дивилися, як та дивна тінь обвивала своїми довгими, чорними щупальцями сплячу дівчину. Барбару просто заціпило з переляку! Вона не могла поворухнути ні рукою, ні ногою, ні навіть пальцем! Медсестра завмерла, стоячи на порозі палати номер тринадцять, ніби її миттєво заморозили, і дивилася своїми блакитними, як арктичний лід, широко розплющеними очима на те жахіття, що відбувалося практично поруч з нею. Вона не могла ні вдихнути, ні видихнути, а про крик чи ще щось нічого було й думати! А трохи поодаль, збоку, стояв лікар
