кошмари. Ні, не уві сні, наяву! Вони були настільки реальними, що Астрід не витримала і повернулася додому, до батьків. І вже вони умовили доньку звернутися до лікарів. Бо діло явно запахло смаженим, як то кажуть. Астрід була настільки виснаженою, що, не дай Боже, довела б себе до самогубства. На неї страшно було дивитися! Бліда, як смерть, з почервонілими, запалими очима, під якими темніли синці, і постійно на грані нервового зриву. Батько знайшов гарну приватну клініку, яка називалася "Біла лілія", і разом з дружиною вони відвезли туди Астрід, щоб там нею зайнялися справжні професіонали. ***** "Пацієнт - Астрід Мітчелл, 23 роки. Померла внаслідок раптової зупинки серця між 10 годиною вечора 28 вересня і 7 годиною ранку 29 вересня 1991 року. Точний час смерті не встановлено. Смерть зафіксовано лікарем Ентоні Ковачем." ***** Нічні чергування у психіатричній клініці не такі вже й страшні, як це може здатися на перший погляд. Так, психи завжди лякають нормальних людей, але коли вони мирно і міцно сплять, здебільшого під дією заспокійливих препаратів, то нічого страшного немає. Тим більше, що буйних серед них лише одиниці. І вони знаходяться у віддленні "Z" на нульовому поверсі у спеціальних палатах, звідки неможливо вийти у принципі. Ну, принаймні, поки що таких випадків у клініці "Біла лілія" не було. Чергова медсестра Барбара Мерфі відверто нудилася на своєму робочому місці, яке знаходилося якраз посередині довгого коридору. Вірніше, у неї майже усі думки були про лікаря Ентоні Ковача. Щоб якось відволіктися, вона намагалася читати. Але щось не йшло. Букви пливли, рядки спліталися один з одним. Хоча зір у Барбари Мерфі був стовідсотковий. Але ж ніч, настрій... Все воно впливало, мабуть. На моніторі, який увесь час був увімкнений, такі правила, світилася картинка з якоїсь палати. Там хтось спав. Що не дивно у такий пізній час. Барбара підсунула свій стілець ближче до пульту з кнопками і джойстиком, яким можна було керувати камерою. Вона щось тихенько муркотіла собі під ніс, якийсь в'їдливий мотивчик. - Ну, добре, подивимося, що там поробляють наші дорогенькі психи... Барбара почала по черзі натискати на кнопки з номерами палат. 1, 2, 3, 4, 5... Коли черга дійшла до кнопки з цифрою "13", динамік тихесенько захрипів і все. На екрані видно було лише якісь перешкоди, якісь чорно-білі паралельні полоси, які швидко мерехтіли і змінювали одна одну. - А це
