поверхи займали нормальні палати, схожі на звичайні кімнати в готелі, лікарські кабінети, кімнати для молодшого медперсоналу і приміщення для різних медичних процедур. Був у клініці навіть свій невеликий басейн. А ще навколо будівлі клініки "Біла лілія" розкинувся чудовий парк. Там росли різноманітні дерева, облаштовані красиві клумби з квітами, була альпійська гірка, штучне озерце із золотими рибками, галявини із зеленою травою та кілька затишних алей з лавочками. Усе, щоб пацієнти на прогулянках відчували себе спокійно і мирно. ***** - Міс Мерфі, у Астрід знову припадок. Беріть Джона і Клауса, про всяк випадок, тільки нехай не заходять в палату, і дайте їй заспокійливе. - сказав невисокий, кремезний, бородатий чоловік у білому халаті, звертаючись до симпатичної медсестри, яка стояла поруч з ним. - Не подобається мені все це... Третій місяць пішов, як ми займаємося з нею, а її стан все гірше і гірше. Бейджик на халаті кремезного бороданя красномовно говорив про те, що власник цього халату - психіатр, доктор медицини, Ентоні Ковач. - Буде зроблено. Може, нехай вона трохи поспить? - медсестра, молода жінка років двадцяти семи, з дуже привабливою зовнішністю, але з холодними, як арктичний лід, але таками гарними, величезними блакитними очима, відвернулася від монітора і послужливо подивилася на доктора Ковача. - Так, Барбаро, мабуть ти... Ви маєте рацію, Барбаро, нехай трохи поспить... А мені, напевно, доведеться сьогодні вночі посидіти над розумними книжками і подумати, що ж далі з нею робити. - Лікарю, я можу скласти вам компанію, якщо захочете... - медсестра поклала руку на плече доктору Ковачу, притиснулася до нього і звабливо прикусила нижню губу. - Вам буде не так самотньо. - Барб... Барбаро, припини! Нас же можуть побачити! - нервово прошепотів психіатр і трохи грубо відштовхнув медсестру. - Люди ж навколо ходять. - І нехай бачать... Давно пора всім розповісти про нас, милий. - промуркотіла Барбара, поправляючи свій не в міру короткий халатик, під яким, судячи з усього, нічого більше не було. А може і було. Та перевіряти це лікар Ковач наразі явно не збирався. - Не зараз. Розповімо, але пізніше. У нас робота Барб, давай про це поговоримо в інший час, добре? Міс Мерфі, вона ж іноді просто Барб, лише хтиво посміхнулася і послала доктору Ковачу повітряний поцілунок. Її завжди холодні блакитні очі, зараз дивно світилися зсередини, випромінюючи непереборне бажання. Від
