Клініка "Біла лілія". - Ні! Ні! Ні! - щосили закричала Астрід, забившись у куток кімнати. - Не треба, прошу! Прошу! Дівчина злякано прикрила голову руками, ніби захищаючись від чогось. Чи від когось. Її трясло і вона зіщулилася вся, немов від сильного холоду. - Ідіть геть, потвори! Не чіпайте мене! Не чіпайте, благаю! Досить! Досить, прошу вас! Не торкайтеся до мене! Будь ласка! Ні! Ні! Це виглядало дуже дивно, так як в кімнаті, крім Астрід, нікого більше не було. Але дівчина мала настільки наляканий і безпорадний вигляд, що здавалося, наче вона дійсно когось бачить. І це явно були не усміхнені рожеві єдинороги або маленькі, пухнасті кошенята. ***** "Астрід Мітчелл, 23 роки, незаміжня, дітей немає. Потрапила до клініки 28 червня 1991 року зі встановленим фактом психічного розладу. Звернулася по допомогу сама. Доставили в клініку батьки. Попередній діагноз - шизофренія. Лікар - Ентоні Ковач." *****
Кімната номер "13", в якій знаходилася Астрід Мітчелл, а точніше палата, була розмірами десять на десять футів. Висота стелі трохи поменше, майже вісім. Меблів в цій кімнаті не було взагалі. А стіни, і навіть стеля, оббиті щільним, міцним, але у той же час м'яким матеріалом приємного кремового кольору. Замість ліжка тут лежав на підлозі дуже товстий матрац. Він був сам по собі важким, але по кутах кріпився до підлоги ще й міцними пластиковими скобами. На ньому лежала подушка і ковдра. Більше нічого. Прямо по центру стелі, замість люстри, кріпилася темна півсфера. Там, за тонованим склом, ховалася камера, яка невсипно спостерігала за Астрід усі двадцять чотири години на добу. Кімната освітлювалася довгими лампами, встановленими по периметру стелі. Вони були надійно закриті дуже міцним, прозорим пластиком. На всякий випадок. Якщо озирнутися навколо, то в палаті, де знаходилася дівчина, не було видно дверей. А їх і справді не було, як, власне кажучи, і вікон. Функцію дверей виконувала одна зі стін, вірніше, її частина, яка відходила вбік, немов двері у вагоні метро. Загалом, конструкція палати передбачала, що пацієнт, перебуваючи в ній, не зможе заподіяти собі ніякої шкоди. Тим більше, що за ним завжди уважно стежать. І таких палат у приватній психіатричній клініці "Біла лілія" було чотирнадцять. Усі вони знаходилися вони на нульовому поверсі. А завідував цим напівпідвальним відділенням лікар-психіатр Ентоні Ковач. Всі інші чотири
