перетворилося на шалений вир, у якому крутилося і зникало абсолютно все, що туди потрапляло, включно зі мною. Не передати ніякими словами, що я відчував у той момент... А потім тиша. Враз. Тиша і темнота. Абсолютна тиша, аж до дзвону у вухах. А коли я прийшов врешті-решт до тями, то спочатку зовсім нічого не зрозумів. Та коли все ж таки почав потроху усвідомлювати, то легше мені від того не стало. Лише відчай і цілковите безсилля. І страшенна, безмежна, всепоглинаюча злість! Пам'ятаєте, я згадував про іграшковий будиночок, який притягла з собою Есмеральда до моєї квартири? Тоді я забув сказати, що у ньому ще й були ляльки. Маленькі такі фігурки, які Есмеральда розсаджувала по кімнатах. Я їх не рахував, ті фігурки, але щось біля десяти точно. Тепер і я сидів у одній з них, а саме на кухні, на стільчику біля столу. Мені добре було видно мою квартиру, абсолютно голу Есмеральду, яка усміхалася своєю білозубою усмішкою і пальцем гладила мене по голові. Вона щось там казала, але я її не чув. Чи не хотів чути. Та і яка вже різниця, що та клята відьма там лопоче?! Стерво... Обернула мене на довбану ляльку і радіє! Дідько її забери... За що?! Чим я провинився, Господи?! Допоможи, будь ласка, врятуй мене!!! Ааааа!!! Кінець.
