цього разу рожевих. - Мабуть, цей букет теж для Есмеральди? - ввічливо запитав я дівчину. - Тааак... - протягнула вона і декілька разів кліпнула своїми гарними очима. - А чому теж, я не перша? - Саме так... Ось тільки нещодавно був ваш друг по нещастю. - Не зрозуміла... Друг по нещастю? - у голосі дівчини почулися нотки здивування. - Він теж шукав Есмеральду. Але, на жаль, тут такої немає. - я скривив якусь дивну гримасу і розвів руками. - Вибачте, мадмуазель... - Еммм... Квартира двадцять дев'ять? Джерман-стріт, будинок сімнадцять? - Саме так. Але мене звуть не Есмеральда, повірте, і такої особи у моїй квартирі теж немає. І зроду не було. В інакшому випадку, то я б знав про це. - Дуже дивно, вибачте... - дівчина засмутилася і усмішка зникла з її симпатичного личка. - Та нічого страшного, буває. - До побачення, містере... - Квентін. Просто Квентін. - Бувайте, Квентіне. - І вам усього найкращого. Не засмучуйтеся так, це дрібниці... Дівчина пішла, а я повернувся до свого лежання під монотонне бубоніння телевізора. За пів години мене втретє потривожив дзвінок. І знову кур'єр з квітами, який шукав цю загадкову Есмеральду. А потім було ще двоє. Врешті-решт я не витримав і о другій дня пішов геть з дому. Спочатку я відвідав кінотеатр. Подивився там якусь комедію. Потім зайшов до кафе, де смачно перекусив бургером з картоплею фрі і салатом та запивши все великою чашкою капучіно. Після цього прогулявся по торгівельному центру, де вбив ще майже три години часу. Коли годинник показав опів на дев'яту вечора, я вирішив, що вже досить на сьогодні і взяв курс додому. Сказати, що я був надто здивований, побачивши біля дверей квартири штук зо п'ять букетів і дві корзинки з квітами, то ні. Але трохи таки здивувався. Таку купу квітів я бачив лише у магазині. Зрозуміло, що всі ці подарунки були призначені одній і тій самій таємничій Есмеральді, яка сьогодні відзначала свій День Народження. Чому то все склали біля моєї квартири, теж було зрозуміло, хоча мене й не було вдома, щоб розписатися за доставку. З тієї пригоди з квітами минуло три дні. Я прийшов з роботи, випив кави і саме роздумував над тим, чим би його зайнятися далі, як мої роздуми перервав дзвінок у двері. Моє обличчя розпливлося у дурнуватій посмішці. Невже знову шукатимуть цю загадкову Есмеральду?! Коля я відчинив двері, то трішки зніяковів. Прямо навпроти мене стояла дуже гарна дівчина, років двадцяти
