Сім днів. Настала звичайнісінька липнева неділя. Дружина, як зазвичай по неділях, з самого ранку пішла по крамницях за продуктами. Микола, який ще міцно спав, прокинувся від телефонного дзвінка. Ледве продерши очі, він підняв слухавку. Це дзвонила Юля, його дружина. - Коля, прокидайся, сонько! - бадьорий голос дружини остаточно розвіяв сон. - Сьогодні до нас приїде моя мама, ти радий? Тільки без істерик! Добре? - Якого...?! - Микола ледве стримався, щоб не вилаятися. - Я... Я зрозумів, люба... Але чому без попередження?! Вона забула про існування телефону? Або номер не пам'ятає? Склероз? - Будь ласка, не лайся, Миколко, - голос Юлі став еротично-ніжним, - у неї щось там трапилося з сантехнікою. Вона поживе у нас десь з тиждень, не більше. - Тільки її нам і не вистачало для повного і всеоб'ємного сімейного щастя... Гаразд, що поробиш, нехай приїжджає, куди діватись. - Тільки тримай себе в руках, Колю, добре? - промурчала Юля в слухавку. - Все, до побачення, до вечора! Цілую, люблю, туфлі куплю... Микола смачно потягнувся, ліниво встав з дивану і поплентався у ванну. Теща могла припхатися у будь-яку хвилину, тому Микола одягнув шорти, щоб виглядати більш-менш пристойно. Бо його сімейки у полоску тещу довели б до сказу, а вона й так аж занадто нервова жінка. Прийшов час поснідати. Чоловік вийшов на кухню і відчинив дверцята холодильника. Мовчки дослідивши його вміст, Микола дістав три яйця і масло. Через кілька хвилин сніданок у вигляді гарної, симпатичної, триокої яєчні був готовий. Кілька шматочків чорного хліба і свіжий огірочок доповнили композицію. Підкріпившись і запивши все це діло чашкою міцної, солодкої, розчинної кави "Нескафе", Микола підійшов до вікна і подивився на вулицю. Звичайний літній ранок. У дворі граються діти, матусі з візочками зайняли лавки у тіні дерев... Саме у цей момент почувся дверний дзвінок. "От, дідько, це вже теща, мабуть, приперлася..." - подумав Микола і пішов відчиняти двері. На порозі дійсно стояла його теща, але вона була не схожа на себе, якась бліда, злякана і згорблена. - Здрастуйте, Альбіно Леонідівно, - промимрив Микола. - З приїхалом Вас. А чи Ви не захворіли, часом? Бо вигляд у вас щось не альо... - Сііім дніів... - загробним голосом прошипіла жінка і зайшла в квартиру. - Що-що?! - спантеличено перепитав Микола. - Ви фільмів жахів передивилися? - Сііім днііів... Тобі залишилося жити
