Чорна маршрутка. У чорному-перчорному місті є чорний-пречорний провулок. У чорному-пречорному провулку є чорний-пречорний будинок. У цьому чорному будинку є чорна-пречорна кімната. У цій чорній кімнаті є чорний стіл. А на чорному-чорному столі стоїть чорна-пречорна труна. У тій чорній труні лежить блідий, наче сама смерть, мрець... Віддай мені своє серце!!! Всі, напевно, пам'ятають цей дитячий жахастик? Ну, їх таких повно всяких різних. І про чорне місто, і про чорний ліс і про чорну печеру... Але я вам зараз розповім справжню міську легенду про чорну маршрутку. Одного разу, років так з двадцять тому, прямо серед білого дня, прямо посеред дороги в нашому місті зникла маршрутка. Це був звичайний мікроавтобус "форд", маршрутне таксі, яких носилося по вулицях десятки. Єдине, чим воно відрізнялося від інших, то це був колір. Не надто часто зустрінеш маршрутку чорного кольору, погодьтеся? Власником цієї чорної маршрутки був Олексій. Або Алекс, як його всі називали. Його чорний бусик "форд" їздив по одному і тому ж маршруту вже кілька років. А те, що машина була такого, скажімо так, нерадісного кольору, це мало кого бентежило. Маршрутка завжди була чисто вимита, салон прибраний, а сидіння акуратно закриті чохлами, які обов'язково пралися раз на тиждень. Алекс любив чистоту і любив свою годувальницю маршрутку. А вона служила йому вірою і правдою аж до останнього дня. Того похмурого, осіннього дня Алекс виїхав на маршрут трохи пізніше звичайного. У нього ще з ночі чомусь страшенно боліла голова і він думав взагалі взяти вихідний. Але кілька пігулок сильного знеболювального зробили свою справу і він, все-таки, зміг сісти за кермо свого "форда", хоч і з запізненням. А, так! Потрібно ж ще декілька слів сказати про сам маршрут, по якому ось уже третій рік поспіль їздила ця чорна маршрутка. Якщо говорити цифрами, то це був маршрут номер шістдесят шість. Він проходив повз старе міське кладовище, повз занедбаний, сірий довгобуд і ще повз стару, вже давно непрацюючу фабрику, чорні від кіптяви труби якої з сумною безвихіддю дивилися кудись у небо. Ця картина виглядала особливо сумно в сірі, дощові дні, коли темні, важкі хмари опускалися так низько, що здавалося, ніби вони ось-ось зачепляться за ці чорні труби своїм черевом. Саме в такий сірий, мокрий, холодний, мерзенний і дощовий осінній день все і сталося. Алекс підібрав на зупинці трьох замерзлих пасажирів і, вміло об'їжджаючи
