Доброго ранку, Бадді! У когось день починається з філіжанки ароматної кави, у когось з кружки міцного чаю, у когось зі склянки соку чи води, а у мене він вже давно починається з одного єдиного питання... Я прокидаюся, якщо, звісно, вдається поспати, і першим ділом запитую себе: "Бадді, ти їх вип'єш?" І уже в залежності від того, яка відповідь, і буде формуватися настрій на увесь наступний день. Якщо це "так", то день пропав, його сміливо можна викреслювати з життя, тут і до гадалки ходити не треба. А коли відповідь є негативною, тобто "ні", це означає, що є всі шанси на те, що найближчі кілька годин матимуть перед собою знак "плюс". А у найкращому випадку і увесь день пройде, не опускаючись нижче нульового рівня. Але, правду кажучи, таких днів, особливо останнім часу, було мало. Аж занадто мало, якщо бути чесним. Їх можна було порахувати на пальцях. Вам, певна річ, цікаво про що ж йде мова, про що саме йдеться у питанні, що я повинен випити, так? Ну, тут немає ніякого секрету. Я уявляю собі жменю пігулок сильного снодійного і запитую себе, чи я їх вип'ю. Це могла б бути, наприклад, якась одна капсула зі смертельною отрутою, але мені чомусь більше довподоби снодійне. А ціла жменя, то для надійності. Гарна смерть уві сні. Мабуть, чи найліпший варіант з усіх, померти у своєму ліжку, дивлячись якийсь фантастичний, яскравий сон. Або і без снів, теж доволі непогано, як на мене. Головне, що безболісно і приємно. А тепер давайте знайомитися. Мене звати Бадді Стоун і я депресоголик. Знаю, знаю, немає такого слова. Це я сам вигадав таке поняття. Є ж алкоголики, сексоголики, шопоголики... То чому не може бути депресоголиків? Певна річ, що таких людей значно менше, ніж тих самих алкоголиків, але вони існують. Я навіть хотів свого часу заснувати клуб анонімних депресоголиків. Ну, а чому б і ні? Клуб анонімних алкоголиків є, а депресоголики, що, гірші за них? Але передумав. Бо цим треба серйозно займатися, а у мене на таке немає ані часу, ані натхнення. Бо я депресоголик. Розумієте, про що я кажу? Ні? Ну, то таке... Якщо ні, то і не треба вам цього знати. Живіть і радійте, що не розумієте. Іноді і незнання, це є добре. А у даному випадку дуже і дуже добре. Але депресоголиком я був не завжди. Більше того, я і поняття не мав, що таке депресія до певного часу. Жив нормальним життям, працював, мав сім'ю, друзів... А потім усе почало сипатися, ніби картковий будиночок. З чого це почалося і хто
