Останнє оповідання. Чендлер Уайт ще з самого дитинства полюбляв читати різноманітні детективи, трилери і жахастики. Саме читати, а не дивитися. Не те, щоб Чендлер був затятий прибічник друкованого слова, фільми він теж дивився, але читати все ж таки любив набагато більше. І читав він, потрібно сказати, багато. Черговим книжковим трофеєм Чендлера Уайта стала збірка оповідань. Три десятки різних страшних історій від різних авторів. Саме у цьому і була цінність книги, що автори оповідань не якісь там відомі на увесь світ майстри жанру, а письменники-початківці. Або відомі лише вузькому колу шанувальників. Ту збірку Чендлер фактично проковтнув за один день. Останнє оповідання називалося "Сайт". Такого автора він до цього часу не знав. Його звали Стівен Сайдарк. Певна річ, що то міг бути і псевдонім, але саме таке ім'я значилося у списку авторів. І те останнє оповідання неабияк зачепило Чендлера. Хоча, якщо розібратися, там не було нічого аж надто незвичайного. Типовий жахастик. У ньому розповідалося про якийсь дивний сайт. Люди, які туди заходили, чомусь помирали. Усі, як один. І не просто помирали, а закінчували життя самогубством. Хтось прострелив собі голову, хтось повісився, хтось порізав собі вени, лежачи у ванній а ще один персонаж сам собі перерізав горлянку прямо перед екраном ноутбуку. Звісно, що у самому оповіданні була і назва того сайту. З певних причин я не можу цього вам сказати, від гріха подалі, бо того знати не потрібно. А от Чендлер Уайт знав. І просто з цікавості вирішив перевірити. Він сів за свій свій комп'ютер і просто написав у рядку пошуку назву того злощасного сайту. І яким же було його здивування, коли виявилося, що він існує! Більше того, той сайт працював! І він туди зайшов... Краще б Чендлер того не робив, звісно, але сталося, як сталося. З першого погляду то був якийсь простенький сайтик, як мільйони інших. Звичайна регістрація, логін, пароль, особистий кабінет... Але більше там не було нічого. Взагалі ніякої інформації. Ні тобі головної сторінки, ні якогось там форуму, ні фото, нічогісінько. Тільки твій кабінет і все. І віконце чату з адміном, де була написана фраза "Вітаємо! Тепер ви з нами назавжди!" Чендлер провів на сайті хвилини дві-три, не більше. Там просто нічого було робити. А потім з розчаруванням на обличчі вийшов звідти. А за хвилину вже й забув за нього. Ну, образно кажучи, звісно. А от далі почали відбуватися події, які Чендлер Уайт точно не міг
