Лінча. Бідолазі навіть не дали сказати й слова. Спочатку жорстоко побили, а потім безжально повісили на старому дереві, яке росло у декількох десятках метрів від подвір'я Олівера. Поліція зробила вигляд, що нічого не бачала й не чула. Вірніше, у справі записали, як самогубство, та й по всьому. І справу закрили. Вбивцю знайшли, він повісився, бо не зміг жити з таким тягарем на серці... Класика жанру. І поліції роботи менше, і злочинця покарано. А от про те, що тіло зникло, у справі не було ані пів слова. Люди пошепотілися між собою про це кілька тижнів, та й забули. Чи зробили вигляд, що забули. А можливо й шукали, але не знайшли. Або так шукали, щоб не знайти, хто зна. І про те, що всі ножі з хати Олівера Крауна кудись потім зникли, про теж ніхто нічого не сказав. А його будинок згорів. Ну, не підпалили. Під час грози у нього влучила блискавка і сталася пожежа. Усе вигоріло вщент. Залишився лише камін, який був викладений з цегли, і димар. Але, як виявилося згодом, це далеко не кінець історії... ***** Я загорнув тіло Олівера у шматок брезенту, поклав на тачку і повіз до себе додому. Навіщо я це зробив, зняв труп і забрав його, запитаєте ви? Цього я й сам точно не знав на той момент. Але відчував, що не все так просто, як здається, а людину вбили ні за цапову душу, як то кажуть. У цьому я був упевнений. І ніхто не зміг би змінити мою думку з цього приводу. А раз так, то людину, як мінімум, потрібно поховати, а не залишати на поталу тим клятим воронам. За кілька годин труна для Олівера Крауна була готова. Звичайна, з сосни. Вона була не пофарбована і пахла хвоєю. Нехай вже мене вибачить покійник, не було часу на те, щоб зробити краще. Я поклав туди тіло іще до того, як перші промені вранішнього сонця осяяли верхівки дерев, і поховав нещасного на старому кладовищі, біля якого жив. А ще я був і доглядачем цього кладовища. Я вам цього хіба не сказав? Старість, мабуть, пам'ять ні к чорту стала... Певна річ, що це потрібно було зробити так, щоб ніхто з місцевих нічого не бачив. Тому вночі і тому на старому цвинтарі, де давно нікого не ховали. А я там знав ледь не кожну могилу. Звісно, що часу копати яму у мене не було. Та і сил би забракло, бо не молодий вже. А от покласти труну в один з кількох десятків древніх, занедбаних склепів, то це будь ласка, не питання. Я обрав той, що поближче, щоб не так далеко везти труну з покійником. А ще той склеп мав дурну славу серед жителів містечка, тому кращого
