погано, але з іншої точки зору, у мене є робота. На мій вік точно вистачить. А там вже й мені буде однаково, коли сам ляжу у дерев'яний ящик. До речі, собі я зробив домовину ще років сім тому. Звичайну, без усіляких викрутасів. Але добротну, зі столітнього дуба. Відполірував її гарненько і покрив лаком у п'ять шарів. Остання домівка повинна бути пристойною, я так вважаю, і зручною. Бо лежати там тобі довго, поки черви не з'їдять твоє грішне тіло... ***** У Олівера Крауна в житті було не надто багато розваг. Вони його не цікавили, як такі. Окрім однієї. Єдиною розвагою і одночасно захопленням для Олівера були ножі. Ні, він їх не купляв і не продавав, а робив власноруч. Без книжок і інструкцій, інтуїтивно. Коли до нього приходило натхнення, він брав шматок заліза, йшов у свою маленьку майстерню і робив чергового ножа. Це почалося, коли Оліверу було десь років двадцять п'ять. Він і сам не надто пам'ятав точно, коли він уперше зробив зі шматка заліза щось подібне на справжній ніж. Якось само собою вийшло. Зробив і кинув. А за деякий час Олівер знайшов той недоробок і довго, з пристрастю доводив його до потрібної форми й вигляду. За багато років у Олівера зібралася їх ціла колекція. Великі, маленькі, майже витвори мистецтва і звичайні, прості ножі для господарства і кухні. Руків'я ножів Олівер робив з того, що йому траплялося під руку. Це могло бути дерево або кістка. Або якийсь шматок текстоліту запросто міг піти в діло. Колись, навіть, з дроту зробив декілька екземплярів. Олівер не надто переймався красою і естетикою своїх виробів, його цікавив сам процес. ***** Коли увечері Марта Літман не прийшла додому, її батьки забили на сполох. Дівчинці було всього чотирнадцять і вона ніколи до цього часу не затримувалася так довго. Друзі, з якими Марта провела увесь день, розповіли, що та пішла додому вчасно. Вірніше, поїхала на велосипеді, який потім знайшли кинутим недалеко від будинку Олівера Крауна. Дівчинку шукали протягом усього наступного дня. І знайшли. Але вже мертвою. З ножем у грудях. Ніж, як виявилося, був незвичайний, а саморобний. Звісно, що підозри одразу впали на відлюдька Олівера. По-перше, велосипед, а по-друге, то ніж. Бо всі у Аверхорсті знали про захоплення Олівера ножами. І тут би арештувати його, провести розслідування, віддати під суд згодом, як це зазвичай робиться, якщо винен, звичайно, але ж ні... Ледь на половина жителів Аверхорсту зібралися разом і вчинили суд
