Помста. Його повісили на світанку. Якраз була неділя, це я точно пам'ятаю, бо потім увесь той натовп, який ревів і стогнав від задоволення, коли мер нашого містечка особисто вибивав лавку з-під ніг Олівера Крауна, смиренно, ніби стадо овець, направився до церкви. Мабуть, щоб замолювати гріхи. Хоча, ні. Це стадо не вважало за гріх те, що вони скоїли. Скоріше, це було щось несвідоме. Колективне помутніння розуму. Мабуть, саме так. Або ні... Або свідоме помутніння. Або і не помутніння зовсім. Олівер Краун провисів на дереві до заходу сонця. І вже нікому не було до нього діла. Окрім двох чорних птахів. Начебто й не довго висів, але ворони за цей час встигли видовбати йому очі. Вони чатували поряд, ніби знали, що відбувається. Їх було двоє. І вони по черзі сідали на плечі повішеному, один на ліве плече, другий на праве, і діловито, зі знанням справи виколупували свій сьогоднішній делікатес - людські очі. Один ліве, другий праве. А потім вони полетіли геть, трохи погаласувавши над трупом. "Каррр! Каррр! Карррррр!" Від цього голосного каркання аж мурахи по шкірі бігали і у грудях щеміло. Добре, що хоч недовго. Але людям було байдуже. Ворони? І що? Нехай собі літають, нехай каркають і очі нехай видзьобують, мертв'яку не боляче вже. А якщо і боляче, то він заробив на таке покарання, бо вбивця. А коли сонце сховалося за небокрай, я особисто перерізав мотузку. Тіло нещасного впало на землю, як той мішок. А ще вранці він був живою людиною, дихав, відчував смаки й запахи, чув звуки... І бачив. А зараз все. Навіть очей немає. Хоч Олівер Краун і був мертвий, та якось ще більше лячно, коли замість очей на тебе дивляться дві чорні дірки. А все ті кляті ворони... ***** Оліверу Крауну нещодавно виповнилося тридцять дев'ять років. Вже не надто молодий чоловік, але ще й не старий. Доволі роботящий, не п'яниця і не гуляка. Але жив одинаком і відлюдьком на околиці містечка яке називалося Аверхорст. Він працював на фермі Бергеймів різноробочим. Ще з юності. Олівер зірок з неба не хапав і йому така робота подобалася, та і в Аверхорсті був не надто великий вибір. Зазвичай молодь тікала звідти до великих міст. І з кожним роком населення Аверхорсту зменшувалося і зменшувалося. Але Олівер залишався і навіть не думав про те, щоб поїхати кудись. Він тут народився, жив і померти збирався теж тут. Але не знав, що це станеться аж так швидко. Я місцевий трунар, Бенджамін Поуп. Аверхорст потихеньку вимирає. Це
