Міст Себастіана. Цієї ночі небо було чорніше, ніж звичайно. Ні тобі зірок, ні тобі місяця... А ще у повітрі пахло дощем. Знаєте, саме отой запах, коли дощу ще немає, але він йде десь зовсім недалеко і вітром доносить звідти свіже, вологе повітря. Тому, мабуть, і темно, бо дощові хмари пливли надто низько, закриваючи собою усе небо. Вона стояла на невеличкому, хисткому містку над прірвою, на дні якої тихенько плюскотіла вода. Там протікала невеличка річка. А цей місток був улюбленим місцем закоханих і, як не дивно, самогубців. Закохані залишали на містку зав'язані вузлом різнокольорові стрічки. Звідки насправді пішла така традиція, невідомо, але існувала міська легенда, що колись на цьому містку дівчина, яка хотіла стрибнути униз і покінчити з життям, зустріла янгола. І той умовив її не робити дурниць, а щоб вона пам'ятала про це, янгол зав'язав на перилах червону стрічку. А потім янгол зник, ніби його і не було зовсім. Розтанув, як те видіння. А от дівчина, після цієї події, знайшла своє кохання, хлопця на ім'я Себастіан. Він їй і зустрівся саме на цьому містку, коли вона після розмови з янголом збиралася йти додому. З тих пір цей міст так і називається - міст Себастіана.
От і зараз на мосту Себастіана стояла молода жінка на ім'я Кіра. Вона не вірила у міські легенди, як багато хто до неї, які стрибали з цього містка. Який там янгол? Вигадки то все для слабкодухих мрійників. А вона була не такою. І збиралася це довести, стрибнувши з мосту вниз. Тихенький плюскіт річки зливався з шурхотінням сотень стрічок, зав'язаних по всій довжині містка. Кіра дивилася туди, униз, у темінь, а її очі застилали сльози. Вона, звісно, могла б зробити це десь в іншому місці, скажімо, стрибнути з даху багатоповерхівки, та щось привело Кіру саме на цей місток. Ще й серед ночі. Вона знала, що звідси вже не одна людина відправилася у вічність, тому, мабуть, і прийшла саме сюди. Чи таки щось, чи щось допомогло обрати це місце? Кіра довго обмірковувала спосіб, як покінчити зі своїм, як вона вважала, нікчемним життям, і, все ж таки, зупинилася на вільному падінні, щоб полетіти прямісінько у пекло. Чи куди там вже її відправлять після цього. Хоча, правду кажучи, їй зараз було байдуже, яке місце призначення їй приготує Доля. - Я знав, що ти прийдеш саме сюди, Кіро... Почувся за спиною дівчини спокійний, упевнений, чоловічий голос. Вона здригнулася, на мить заклякла, наче розмірковуючи над тим, чи
