Таксидерміст. Його дід робив опудала, його батько робив опудала і він сам теж їх тепер робить. Хоча, чому тепер? Адже з самого дитинства його цьому навчали. Спочатку дід, а потім і батько. Дивно, але йому ця справа сподобалася ще змалечку. Для дитини длубатися у нутрощах мертвих тварин, воно якось не дуже правильно. Але, як кажуть, кожному своє. Ту дитину звали Теренсом. Повне ім'я Теренс Юджин Джонс. Перші опудала своїми руками він зробив десь років у п'ять чи у шість. То були жаба і горобець. Він і зараз пам'ятає їх, немов це відбувалося тільки вчора, а не три десятки років тому. Потім він виміняв їх на рогатку у рудого Джона Фішера, хлопчиська з сусідньої вулиці. Гарна була рогатка, солідна... Теренс Джонс, таксидерміст-професіонал, геніальний майстер своєї справи, користувався неабиякою популярністю у місцевих багатіїв та у звичайних мисливців. В окрузі, мабуть, не було жодного мисливського будиночка, де б не красувалося хоча б одне опудало, зроблене руками Теренса Джонса. Сам Теренс перебрався у ці краї зовсім недавно, усього чотири роки тому. Але й цього часу вистачило, щоб завоювати неабиякий авторитет серед місцевих любителів мисливства. Правда, робив Теренс і опудала риб, коли замовляли, навіть крокодила колись зробив, та в цих місцях такі речі були не в моді, так би мовити. А от постріляти оленів, кабанів, лосів, ведмедів, наприклад, тут полюбляли, ще й як полюбляли. А потім замовляли з них опудала. У Теренса Джонса, певна річ, замовляли. Якраз саме зараз Теренс закінчував чергове велике замовлення. Зробити опудало лося у натуральну величину, це важка праця, але й платили за таку роботу теж досить пристойно, чесно кажучи. Теренсу його робота подобалася. Він отримував величезне задоволення від самого процесу. А якщо кінцевий результат вдовольняв і його, і клієнта, то Теренс був практично на сьомому небі від щастя. Альфред Кірбі подзвонив Теренсу десь біля опівночі. Теренс ще працював, тому пізній дзвінок його не надто спантеличив і він підняв слухавку. Після кількасекундного мовчання почувся глухий голос Альфреда Кірбі. - Теренс Джонс? Я не помилився? - Так, це я. А з ким маю честь розмовляти? - Кірбі. Мене звати Альфред Кірбі. Вислухайте мене, Теренсе, і не перебивайте, будь ласка. - в голосі Кірбі відчувалася неабияка знервованість. - Добре, я уважно слухаю... - відповів Теренс, знизавши плечима. Далі був монолог, який час від часу переривався недовгим мовчанням, ніби
