Годинникар. Вперше я почув про цього загадкового годинникаря на вечірці у Джеральда Престона. Це було десь рік тому. Я тоді зовсім не надав ваги цій інформації, просто пропустив повз вуха. Хтось з присутніх хизувався своїм наручним годинником. Не якимось там відомим швейцарським брендом, а справжнім творінням майстра у одному єдиному екземплярі. А приблизно за рік той чоловік раптово помер. Про це мені розповів той же Джеральд. Кеннет Еклз. Так, того нещасного, що віддав Богові душу, звали Кеннет Еклз. І цей випадок нагадав мені ту стару розмову про годинник. Ось звідки я знав померлого! Ну, як знав, просто бачив одного разу. А от Джеральд його дійсно добре знав. Вони товаришували не один рік. Власне кажучи, як і зі мною. Він і розповів мені ту дивну історію, з якої все і почалося. Того годинника Кеннету Еклзу подарувала йому дружина на десяту річницю їхнього подружнього життя. Вони були досить заможними, тому вона могла дозволити собі такі витрати. Кеннету годинник дуже сподобався і він полюбляв хизуватися ним на людях. Що я міг і сам побачити. Та це тривало не надто довго. За рік Кеннета не стало. Його так і поховали з тим годинником на руці, до речі. Все б було нічого у цій історії, люди смертні, всі колись помирають, та Кеннет Еклз мав відмінне здоров'я. Він не хворів, його не збила машина і він не покінчив життя самогубством. Тобто з ним нічого такого не трапилося, він просто помер уві сні. Особисто мені цей факт здався трохи дивним. До того ж від смерті чоловіка його дружина отримала чималенький зиск, а це ні багато ні мало біля півмільйона доларів. Хоча поліція спочатку і зацікавилась такими підозрілими обставинами, але цю справу швидко закрили за відсутністю доказів. Можливо ця історія і забулася б, та невдовзі померла ще одна людина з оточення Джеральда Престона. І знову раптово. І знову просто так, без якихось видимих причин. Цього разу за кермом автомобіля, а не уві сні. Небіжчика звали Вінсент Шульц, співвласник адвокатської контори "Бергер і Шульц". Шульц помер, залишився Бергер. Тобто власником адвокатської фірми стала одна людина. А пов'язані ці два випадки були тим, що і Кеннету Еклзу, і Вінсенту Шульцу подарували ексклюзивні годинники одного і того ж майстра. Кеннету дружина, а Вінсенту, його партнер Курт Бергер. Звісно, що копи не могли зв'язати докази, бо нічого не знали про ці годинники. А я знав. Як там кажуть, що один раз – випадковість, два – збіг, а три –
