Таємниця мого життя. Якби я, Томас Кренстон, комусь розповів цю історію, то мене б точно почали вважати божевільним. Бо з нормальними людьми такого в принципі не могло бути, як сталося зі мною. Вірніше, не зовсім зі мною, але то не так важливо вже. Хоча я і вважаю себе абсолютно здоровим психічно, та все ж, не наважився поділитися своєю таємницею за життя. Ви вірно все зрозуміли. Якщо хтось зараз читає ці рядки, то я, Томас Кренстон, вже відійшов до іншого світу, тобто помер. ***** Мою дружину звали Елеонор. Дівоче прізвище Макферсон. Та це не має ніякого значення, бо вийшовши за мене заміж вона стала місіс Елеонор Кренстон. Ми прожили разом недовго, усього п'ять років. Але то були п'ять найщасливіших років мого життя... Дітей ми з Елеонор не мали. Ну, так вже склалося. Спочатку ми думали когось всиновити, та так і не наважилися на цей крок. Замість дитини Елеонор взяла собі з притулку цуценя. Згоден, що це аж ніяк не можна порівнювати, але для неї Баррі став справжньою віддушиною. Баррі - це наш улюбленець, німецька вівчарка. Чорний, ніби викупаний у смолі, красунчик і розумничок Баррі. Елеонор його взяла маленьким, двомісячним цуценям, яке вона тримала на руках, коли принесла додому з притулку і яке потім вимахало до розмірів коня. Шуткую, звісно, трохи менше, ніж кінь, та Баррі був значно більшим, ніж пси його породи. Чи то ми його так кормили, чи то він мав якийсь генетичний дефект, але факт залишається фактом - розміри Баррі просто вражали! Невідомо з яких причин його власники віддали Баррі до притулку, та це виявилося справжнім подарунком долі. Коли моя дружина побачила цього чорного, гарненького песика, то одразу закохалася у нього. У той же день Баррі був у нас вдома. Час йшов, Баррі ріс і, врешті-решт, став дорослим, величезним собакою. Хто його бачив вперше, той не дасть збрехати, що його вигляд вселяв жах. Здоровенний, чорний собацюра, з вухами, наче якісь роги на голові, він і справді нагадував демона. Але то було перше враження. Насправді Баррі був добрим псом і ніколи нікого без причини не ображав. Міг, звісно, налякати, але щоб вкусити чи ще щось подібне, то ні. Для цього потрібно було б його навмисно розлютити або вчинити щось недобре по відношенню до мене чи Елеонор. Тоді шансів на спасіння у кривдника не було б у принципі. Ми з Елеонор його любили, а він любив нас. Та, все ж таки, як мені здавалося, більше він любив мою дружину, ніж мене. Баррі тінню ходив за Елеонор по будинку чи у
