скільки йому років, якої про мене думки... Його легкі мов вітерець цілунки збуджували, руки немов великі крила обіймали мене, торкалися грудей, які реагували на дотики сильних рук. Так хотілося повернутися до нього обличчям, скинути одяг й накинутися, цілувати, пестити, обіймати... до самого світанку. Було соромно просто думати про це. Я так довго не дозволяла себе любити. Тіло жадало, просило, молило. І тому я сказала собі НІ й на прохання зустрітися завтра відповіла, що можу бути тільки другом, але якщо буде бажання поговорити, поспілкуватись, то завжди можна телефонувати - так я ніби дала собі шанс, що він знову подзвонить. Так сумно було, хотілося плакати, кричати.. Тільки бог знає, що за пекло було в моїй душі, як там все горіло. Всю дорогу додому, сльози котилися безперестанку. Затуляла рот, щоб не закричати. Перед очима Льонок з опущеною головою, в якому немов щось згасло й сум захопив. Так хотілося повернутися й поцілувати, знову відмотати час на 10 хвилин назад і сказати зовсім інші слова. Всю ніч я не могла заснути.Очі боліли від сліз, а тіло згадувало ті великі теплі руки й ніжні цілунки. Чому я така вся правильна? Чому неможна робити так як хочеш, як підказує власне тіло? Ось декілька годин тому він був коло тебе, обіймав, цілував. Чому ти не відповіла,тобі ж так хотілося! Він розпалив в тобі бажання То нехай би й згасив. Пройшло декілька днів. Він не подзвонив. Можливо навіть не згадав про той невдалий вечір, про втрачений час. А я не можу спати. Не можу їсти. Закриваю очі й чую відлуння голосу, цілунки мов метелики, руки, немов великі крила. Й тіло збуджене від тих думок. Як це важко й в одночас приємно! Зрозуміла, що Льонок не зателефонує. - Ви звонили до мене? - Ні... - Чому? - Ти ж сказала, що не хочеш зустрічатися... - А ви знаєте, що "ні" це не завжди "ні"... ... коротка пауза... - То що, може вечором... Я знала, що буде вечором. Ми поїдемо до нього додому й знову будуть обійми, цілунки... Так затишно в домі. Від воріт довгий коридор винограду, що височів десь під небом. Тихий вітерець. В його приглушеному голосі відчувались нотки задоволення. Якби я зараз попросила зірочку з неба чи шматочок місяця - він би дістав. Я не знаю чи потрібна буду йому завтра, але сьогодні Льонок мій. Тільки мій. Завтра - то буде завтра... Так просто все здавалося в думках, коли він був далеко. І ось він мене роздягає. Вправно стягуючи одяг й вішаючи на стілець. Немов робить
Скачать MuzaBox с этим произведением: 1 часть: [jad|jar] Сборник: из нее, жизни Посл. редактирование: Рисующая Звезды Редактирований: 1 (01.12.2018 / 14:25:31)
