Сьгодні весь день ходила сама не своя. От навіщо я так. Нормальна людина, а я так просто як паршивого кота недобрим словом відкинула. Може досить? Кожного разу одне й те саме. Розчарування й біль. Можливо цього разу буде все так, як завжди. А можливо боліти серце з ним не буде ніколи. Якесь дивне відчуття. Немов я накоїла щось дуже нехороше, немов потрібно відмотати час назад й виправити помилку. Треба подзвонити й вибачитись. З мене ж корона не впаде, а на душі полегшає. Набираю номер. Бачу, що з нього до мене дзвонили декілька разів за місяць. А я відповіла лише раз. Ще й так грубо. Як так, я ж всім передзвонюю, а тут тричі проігнорувала навіть не помітивши. Я повинна хоча б зустрітися з цією людиною. Хоча б одне побачення, про яке він просив. Взяв трубку. Голос приємний, тихий, від ньго по тілу немов відлуння й мурашки побігли. Не можу зрозуміти як він виглядає, але щось ніби в плечі штовхає: йди, йди! Домовилися зустрітися. Ось він, вечір. Якось трішки моторошно, тіло потихеньку трусить, немов в мене жар, а вже за мить холодом віє. І по стегнах біжить до самих грудей відлуння того дивного голосу, від якого немов метелики лоскочуть десь в глибині. Так легко. Так дивно. Під'їхала біла машина, можливо срібляста. В місячному сяйві вона виблискувала світлою плямою в темряві. Велика. Простора. Коли двері відчинилися, перше, що прийшло на думку - це квітка льону. Чомусь цього знайомого незнайомця я відразу назвала про себе Льонок. Льон дивовижно ніжна й тривка рослина. Блакитні квіточки якої можна побачити вже в травні на високих стеблах. Він теж для мене високий. От тільки не знаю які в нього очі. Дуже хочеться в них подивитися. В мене вони блакитні, іноді сірі, а коли злюся, то зеленіють. Стоп!Це одноразове побачення без продовження. Розум каже "стоп", але тіло каже "не слухай!" Я не можу його роздивитися. Незручно. Як це буде виглядати, сиджу й просто на нього дивлюся? Ні... не треба, скоро все закінчиться й ми підемо кожен в свій дім... Але які приємні в нього руки! Такі великі й теплі. Так хочеться, щоб цей вечір не закінчувався. Нехай це буде одне побачення, одне єдине, але таке довге, до самого світанку. Можливо це кохання з першого подиху, з першого дотику... Невже так буває? Що мені робити? Віддатися на поклик тіла, чи послухати голос розуму? Весь вечір я багато говорила, але боялася до нього торкнутися. Боялася відкритися, обійняти. А так хотілося. Було зовсім не важливо як Льонок виглядає,
Скачать MuzaBox с этим произведением: 1 часть: [jad|jar] Сборник: из нее, жизни Посл. редактирование: Рисующая Звезды Редактирований: 1 (01.12.2018 / 14:25:31)
