своїх напівпрозорих нутрощах. Пульсація різко припинилася. Зеленувата маса повністю поглинула Генрі. Знову увімкнувся телевізор. Електронний годинник показував три хвилини на четверту ранку. ЩОСЬ важко здійнялося над диваном. Звичайно, адже тепер ця незрозуміла сутність стала важчою на цілого Генрі. Так! Бо на дивані дійсно нікого не було! ЩОСЬ просто проковтнуло нещасного Генрі! Воно вальяжно підлетіло до телевізора, розтягнулося и потихеньку, зовсім не поспішаючи, ніби анаконда, яка наїлася, заповзло в екран. Як тільки те ЩОСЬ повністю сховалося в телевізорі, він зразу вимкнувся. В кімнаті все затихло, немов і не було нічого, ні Генрі, ні цього таємничого гостя з телевізора... ***** Цієї ночі Генрі дійсно снилося якась зовсім вже маячня. То його уві сні дуже били. Били руками, ногами, палицями і камінням, а він закривався, ухилявся і кричав від болю, коли попадало. Потім Генрі тікав від розлюченого натовпу мутантів чи то зомбі, він точно не розгледів. У них він розстріляв всі набої зі своєї рушниці. Ці монстри спливали кров'ю, але вони чомусь зовсім не хотіли здихати. То він падав десь із висоти, то тонув у воді, захлинаючись при цьому і втрачаючи свідомість... Генрі і радий би був прокинутися, але не міг. Сни змінювалися один за одним, але від цього вони не ставали кращими. Хлопчина крутився уві сні, стогнав, вигукував щось незрозуміле. Він тричі перевернувся на дивані, весь спітнів, а моторошні сни все продовжували його мучити. І тут сталося те, чого Генрі не очікував, хоча і хотів цього. Все в його голові зникло! Абсолютно все! Був кошмар і немає його! Ніби хтось клацнув перемикачем і, раз, настала тиша і спокій. Але так тривало недовго. Картинка раптом знову змінилася. Уві сні Генрі побачив самого себе, але якось ніби зі сторони, сплячого на своєму ж дивані. І побачив це зелене ЩОСЬ, яке вилізло з його нового телевізора. Він бачив, як ЩОСЬ плаває в повітрі, розмахуючи своїми щупальцями. І як воно поглинуло його ж, Генрі теж бачив. Але йому, як не дивно, не було страшно! Ні краплі! Він немов просто дивився фільм. І те, чим він закінчився, взагалі не злякало Генрі. Навпаки, він відчув надзвичайну легкість і спокій. Тихо, легко, затишно... Генрі навіть посміхнувся. Але чому саме так? Чому ніч, ЩОСЬ, телевізор... Та яка, за великим рахунком, різниця? Головне, що Генрі тепер стало добре, як ніколи раніше до цього не було, ось і все, ось і вся відповідь на всі питання одразу...
