черепа шерифа. Юнак швидко перевернув безсильне тіло на спину і витягнув револьвер. Він перевірив пульс, а потім ретельно обшукав ще теплий труп шерифа, забрав його гаманець і кайданки, які той мав при собі. Секунду подумавши, юнак завів руки мертвого чоловіка за спину і використав кайданки за їх прямим призначенням. Знову задумався, дістав з кишені хустину і ретельно протер їх, щоб не залишати на залізові відбитків пальців. Хлоя мовчки за цим спостерігала, наче зачарована. - Хлоє! Агов! - хлопчина легенько ляснув дівчину по щоці. - Підйом, принцесо! Хапай шмаття і гайда звідси! - Що?! Ти хто такий? І звідки знаєш моє ім'я? - Неважливо! Швидко збирайся, розраховуйся за житло і валимо звідси. - Як, валимо? Куди валимо? - То вирішимо потім, а зараз збирай речі. І всі питання потім. Чекаю тебе біля заправки. Старий синій седан, там побачиш. Бігом, кажу! - Стривай! Я тебе знаю! Ти часто буваєш у кафе! - Так, буваю. Потім поговоримо, я сказав! Хлоя, нарешті, прийшла до тями. Мертве тіло шерифа, якийсь юнак, сонце, яке світило крізь відчинені двері... - Він... Він точно мертвий? - з тремтінням у голосі запитала Хлоя. - Мертвіше не буває. Що стоїш? Швидко збирайся! - Ти хоч знаєш, кого вбив? - Ні! І знати не хочу! - Це шериф... Шериф Гай Макгрегор, мій прийомний батько. - Мені байдуже, хто він, Хлоє! Нам треба вшиватися звідси. - Нас тепер шукатимуть і на цьому, і на тому світі... - Нехай спробують. Та не стій ти, як статуя! Чи хочеш залишитися тут з ним?! - хлопчина пальцем показав на труп шерифа. - А з ним що? Його ж зразу знайдуть. Покоївка прийде прибирати в номері, коли я виїду. - Так-так... А про це я не подумав. Добре, дай мені декілька хвилин. Хлоя замотала головою. Ступор минув і вона швидко почала складати речі у валізи. А юнак, тим часом, присів на ліжко і обхопив голову руками. Минуло не більше четверті години. Хлоя вже все зібрала. Калюжа крові зробилася величезною і у кімнаті вже відчувався специфічний, солодкувато-приторний запах. - Значить так... - тихо промовив хлопець і встав з ліжка. - Плани змінюються. Зачекаємо, доки стемніє. Ти, все одно, розрахуйся, але заплати ще за завтра. Гроші є? - Є... - Добре. Зараз сходи до офісу, а потім йди до мого номеру. Це через стіну, восьмий. І чекай на мене там. Валізи залиш тут. Я сам їх принесу потім. Зрозуміло? - Так.. Та у дівчини не було сил тверезо думати і щось
