боляче. Алкоголь у цьому випадку допоміг дівчинці, трохи змазав відчуття і в пам'яті відклалося не так багато. Коли близнюки-гвалтівники закінчили свою справу, вони пригрозили своїй жертві, що уб'ють її, якщо вона бодай словом обмовиться про це. І Хлоя мовчала. Вона мовчала, а катування тепер відбувалися регулярно. Аж поки близнюки не закінчили школу і не поїхали на навчання до іншого штату, за тисячу миль від дому. І тоді стало легше, бо вони тепер вдома бували не надто часто. Чи знали батьки про те, що відбувається у цьому будинку, невідомо. Але, якщо і знали, то нічого не робили для того, щоб це припинити.
Своє п'ятнадцятиріччя Хлоя вирішила не святкувати взагалі. Близьких подруг вона не мала, та і настрою у дівчини, чесно кажучи, не було. Еліс, правда, спекла яблучний пиріг і ледь не примусила Хлою з нею попити кави з пирогом. Того вечора Гай Магрегор повернувся пізно і був дуже п'яний. Спочатку він зірвав злість на Еліс, а потім зайшов до кімнати Хлої, яка вже міцно зпала. Він був одягний у звичайні джинси і сорочку. На джинсах тьмяно виблискувала величезна бронзова бляха. На ній було видно рельєфне зображення голови бика. Дихаючи жахливим перегаром, шериф Макгрегор витяг сонну Хлою з ліжка. Він був настільки п'яний, що ледь балакав. Хлоя не могла зрозуміти, що він каже і тільки злякано тремтіла, сидячи на підлозі у самій піжамі. Шериф витяг зі штанів ремінь і наказав дівчині повернутися до нього спиною. Спочатку нелюд відшмагав її по спині і по сідницям, залишаючи на ніжному тілі Хлої криваві синці. Але цьго садисту здалося замало. Він дістав запальничку і почав нагрівати бляху. Хлоя тихо плакала, боячись поворухнутись. А далі вона несамовито закричала від стрешенного болю. Клятий садист затаврував її, ніби якусь скотину! Отак взяв і поставив тавро! Тавро! А потім розвернувся і просто пішов геть, залишивши Хлою наодинці зі своїми стражданнями. А вже за четверть години Гай Макрегор хропів, заснувши перед телевізором з пляшкою бурбону у руках. Хлоя була у розпачі. Думки роїлися у її голові, наче рій скажених бджіл. І тут вона побачила Еліс. Та тихенько зайшла до її кімнати з невеличким пакунком. - Хлою... Дівчинко моя, пробач... Пробач, що я допустила це все! - крізь сльози прошепотіла Еліс. - Тихо, нічого не кажи, тільки слухай. Збирай зараз найнеобхідніші речі і тікай звідси світ за очі! Тікай! Чуєш мене? Візьми, тут гроші, на деякий час тобі вистачить, і твої документи. Тікай
