Сон літньої ночі, або... Костя з дитинства полюбляв рибалити. Не те, щоб він був профі в цьому, ні, просто рибалка-любитель, скажімо так. На околиці міста, де жив Костя, знаходилися озера. Аж цілих три озера. Два з них були побільше, а одне маленьке, але дуже гарне і затишне. Саме це маленьке озерце Кості й подобалося найбільше. Від його будинку до озера можна було не поспішаючи дійти за двадцять хвилин, домашня справа, по суті. Ловилися там в основному карасики, іноді попадався короп, ще рідше в'юн чи лин. Костя колись, років зо два тому встановив свій особистий рекорд, зловив лина, який важив майже півтора кілограми! Дуже гідний трофей, до слова сказати. Костя ходив на риболовлю не стільки, щоб зловити рибу, а більше для того, щоб відпочити. Сидиш, дивишся на поплавці, пташки співають, рибка вистрибує з води, то тут, то там, жаби кумкають... Краса ж! Ось і сьогодні він зібрав снасті і пішов рано вранці на озеро. Тільки-но почало світати, ранкова прохолода неабияк бадьорила і Костя, посміхаючись, весело крокував по доріжці та наспівував тихенько якусь мелодію. Озеро зустріло рибалку легким серпанком над водою і гучним жаб'ячим хором. По воді місцями розходилися кола. Вітру не було і поверхню озера турбували тільки тихі сплески. Це гуляла риба. Погодка обіцяла бути хорошою і теплою. Костя вибрав місце і розібрав свої речі. Через хвилин десять він уже сидів на своєму розкладному стільчику, а перед ним на спеціальних підставках лежали чотири вудки. Клювати почало майже одразу. Костя одного за одним тягав карасиків, всі майже однакового розміру, трохи більше або трохи менше долоньки, і запускав їх в садок. Небо на сході посвітлішало, ось-ось мало зійти сонце. Крім Кості на озері більше рибалок сьогодні не було, що, власне кажучи, його дуже тішило. Коли в садку вже хлюпалося десятків зо два карасів, Костя раптом помітив, що прямо посеред озера хтось пливе. Придивившись він побачив, що це пливла дівчина. Вона теж помітила Костю. Дівчина повернулася до нього обличчям і швидко попливла в його бік. Чим ближче вона підпливала, тим краще її можна було роздивитися. Розкішне, довге волосся кольору стиглої пшениці, красиве правильне обличчя, величезні очиська, немов два смарагди, які просто зачарували Костю... Він дивився на дівчину не в силах відвести погляд і боявся навіть поворухнутися. Вона підпливла вже настільки близько, що Костя зміг побачити навіть малесеньку темну родимку над верхньою губою. Але раптом дівчина
