вийшла невеличка відпустка. Вона спала, нікуди не поспішаючи готувала смаколики, їла, дивилася телевізор, слухала музику, валялася у ванні з піною, читала... Час від часу дівчина підходила до дверей, перевіряла. Але, на жаль, нічого не змінилося. Чим ближче до дверей, тим сильніше вона їх боялася. День четвертий почався з роздратування. Вікна. Вони теж почали лякати Мег і вона закрила їх шторами. Принаймні так їй тепер було затишніше. А на п'ятий день у холодильнику закінчилися продукти. Ну, не була Мег гарною хазяйкою і не любила готувати. Максимум, то зварити пасту чи якісь равіолі, або яєчню посмажити. Вершиною кулінарних досягнень Мег смілово можна було назвати тости з сиром. Спочатку Мег хотіла замовити собі їжу з найближчого китайського ресторанчика. Або піцу. Та все одно прийшлося б відчиняти двері, а вона цього зробити не могла. Один тільки вигляд вхідних дверей викликав панічний страх у дівчини. Мег не знала, що їй робити далі. Вона згадала про пляшку джину, яка стояла у шафці на кухні, і не знайшла нічого кращого, як напитися. Ранок шостого дня був важким, але одне заспокоювало Мег - їсти їй не хотілося зовсім. Дівчина пережила ще один день на самій каві. Хоча вона полюбляла солодку каву з вершками, та вершків, на жель, у неї вже не було. Але ж проблема не зникла. Та і кави залишилося зовсім мало, на кілька горняток, не більше. І тут Мег згадала про Філіпа. Філіп Чейні, бувший хлопець Мег, мав ключі від її квартири і тільки він був настільки близьким, що Мег могла довіряти йому практично в усьому. Хоча вони вже кілька років, як розірвали стосунки і не жили разом, але не припинили спілкуватись і залишилися найближчими друзями. Ця їхня дружба, чи навіть більше, ніж дружба, мала початок ще в далекому дитинстві. Потім вони декілька років зустрічалися, а згодом стали жити разом. Та до весілля справа так і не дійшла. Щось у їхніх відносинах не заладилося і, щоб обом було краще, Мег з Філіпом вирішили розійтися. "І як я раніше про Філіпа не згадала?! От дурепа..." - Мег вдарила себе по лобі. Вона пам'ятала номер телефону бувшого хлопця напам'ять. "Головне, щоб він був вдома, а не завіявся десь з друзями у гори..." - прошепотіла Мег і почала набирати номер Філіпа. Диск телефону, як здавалося Мег, крутився аж занадто повільно. І ось, нарешті, такий довгожданний гудок. Один, другий, третій... "Ви подзвонили Філіпу! Мене зараз немає, але сміливо кажіть, хто це і навіщо я
