Вона не виходила зі своєї квартири вже одинадцять днів. І не тому, що хворіла або фізично не могла. Ні. Вона боялася. Просто боялася вийти за двері своєї власної домівки. Їй здавалося, що там її чекає щось недобре, погане і зле. А чи здавалося це їй? Якщо дивитися на це явище з наукової точки зору, то у Мег Джордан почала розвиватися агорафобія. Але звідки вона взялася?! Ще одинадцять днів тому вона була життєрадісною дівчиною, ходила на роботу, розважалася з подругами, ходила на заняття з фітнесу, двічі на тиждень плавала в басейні... Але то було тоді. А зараз... Зараз Мег боялася навіть виглянути у вікно, не кажучи вже, щоб вийти за двері. Одинадцять днів тому Мег, як зазвичай, збиралася зранку на роботу. Вона вже вдягнулася, попила кави, навела легенький марафет на обличчі, взяла сумочку , ключі від квартири і підійшла до дверей. Як тільки Мег доторкнулася до дверної ручки, її наче вдарило струмом. Навіть не так. Ніби щось холодне влилося в неї крізь руку і розійшлося по всьому тілу, змушуючи його все дрижати від голови й до п'ят. Мег кинуло спочатку в дріж, а потім в піт. Вона відсахнулася від дверей і на декілька секунд просто завмерла. Мозок дівчини не міг збагнути, що трапилося. Але Мег чітко зрозуміла одне - виходити з квартири їй не можна! І аналізувати, чому саме не можна, мозок відмовлявся. Табу! Більше того! Кожна спроба Мег підійти до дверей закінчувалася приливом неймовірного жаху. І цей жах був настільки сильним, що Мег ледь не втрачала самоконтроль. Первісний жах, десь на рівні інстинктів, на рівні підсвідомості. І контролювати ці процеси дівчина не могла. І це її лякало ще більше. Десь за години дві Мег, нарешті, остаточно впевнилася, що з квартири їй не вийти. Принаймні сьогодні. Тому вона вирішила передзвонити шефу і сказати, що вона захворіла і кілька днів її не буде на роботі. Лоуренса Мерфі, так його звали, мабуть, не було на місці. Мег вже тричі дзвонила, а на тому кінці ніхто не брав слухавку. Це неабияк дратувало Мег і вона ледь стрималась, щоб не жбурнути телефон в стіну. Невідомо з якого разу, але Мег вдалося додзвонитися до Лоуренса Мерфі. В слухавці щось тріщало, дзенькало... Мег не могла її навіть тримати близько біля вуха. Голос Мерфі лунав, ніби здалеку. Та незважаючи на такі перешкоди, їм вдалося побалакати. Ну, принаймні, Мег здалося, що шеф її зрозумів. Три дні взагалі промайнули непомітно. Нехай і в таких умовах, але у Мег
