Сніговик. Велетенський, незграбний, товстий сніговик з довгою, гострою, помаранчевою морквиною замість носа стояв на дитячому майданчику і дивився на вікна квартир, що різнокольоровими прямокутниками світилися в темряві ночі. Цих вогників з часом ставало все менше і менше. Сніговик водив туди-сюди своїми маленькими, злими, чорними, блискучими оченятами і здавалося, що він щось вишукує. Морквина на морозі замерзла і перетворилася на таку собі кольорову бурульку. Його вираз обличчя, якщо то було обличчя, був таким, начебто цей сніговий монстр щось задумав. І задумав він явно недобре... Зимова ніч була дуже холодною. Дув льодяний вітер, який мільйонами гострих голок пронизував на своєму шляху наскрізь усе живе і неживе. Але сніговик навіть не помічав цієї холоднечі. Він просто стояв і посміхався. Так, посміхався! Та то була така посмішка, від якої аж мороз пробігав попід шкірою.
Дмитрик і його молодша сестричка Міла мирно спали у своїй теплій, затишній кімнаті. Вони втомилися, бо на прогулянці аж до пізнього вечора ліпили зі снігу гігантського сніговика. Поза вікнами лютував холодний вітрище. Він час від часу здіймав справжню завірюху, завиваючи, наче дикий звір, ніби намагався цим когось залякати. Та діти не чули цього. Вікна з потрійним склопакетом надійно захищали їхню кімнату від зимової негоди.
Десь біля другої години ночі погода зовсім сказилася. Здійнялася справжня снігова буря. Вже на відстані кількох метрів нічого не було видно. Жовтуваті плями вуличних ліхтарів ледь пробивалися крізь білу снігову імлу. Дивно, але сніговик, який до цього стояв на дитячому майданчику, кудись зник. Але ж куди він міг зникнути?! Це ж звичайна снігова скульптура, а не живе створіння, у нього навіть ніг немає! Та ледве помітний слід, наче когось тягли по снігу, вів від дитячого майданчика прямісінько до третього під'їзду цегляної багатоповерхівки. Ранок зустрів Мілу і Дмитрика яскравим сонцем. На вулиці було морозно, але напрочуд гарно. Діти вийшли з під'їзду і здивовано зупинилися, дивлячись на засніжений дитячий майданчик. А де ж сніговик? Куди він подівся? А тим час біля сусіднього під'їзду збиралися люди. Мабуть щось там трапилося. Дмитрик узяв Мілу за руку і вони підійшли до чималого натовпу, який вже там зібрався. Люди тихенько перешіптувалися між собою. Хтось димів цикаркою, хотось просто стояв мовчки. Із розмов Дмитрик зрозумів, що уночі тут сталася страшна трагедія. - І хто ж загинув? - спитала
