Крістіану було байдуже, він спокійно собі жив і отримував від такого життя задоволення. Одного дня Крістіан Саліван зник. Отак узяв і просто зник... Поліція, для порядку, пошукала його трохи, а потім справу закрили і Крістіан з тих пір числився в базі данних, як без вісті зниклий. Нікому не було діла до того, що насправді сталося з дивним архітектором і про нього через кілька років вже майже забули, та раптом Крістіан нагадав про себе, але дуже екстравагантним чином. Спочатку на старому кладовищі хтось запримітив серед ночі якісь дивні вогні. Слабке зеленувато-синє світло з'являлося кожної ночі, але в різних частинах цвинтаря. Поповзли плітки, що то розважаються привиди померлих. Усі спроби зафактувати це явище ні до чого не привели, сяйво зникало, як тільки хтось наближався до нього на небезпечну відстань, наче відчувало, що за ним стежать. Найхитріші спритники спробували встановити свої спостережні пункти подалі, озброївшись приладами з потужною оптикою, але на фото і відео, що вони назнімали, сяйва не було видно взагалі! Це доводило шукачів сенсацій до сказу, але відступати ніхто не збирався. Кладовище "Долина вічного спокою" почало набувати популярності у різноманітних мисливців за привидами і інших любителів паранормальних явищ, до містечка потяглися специфічні туристи. Їх всіх цікавив тільки цвинтар і містичні вогні, а от про Крістіана Салівана ніхто і не згадував, а дарма... Він з'явився так само зненацька, як і зник. Веселий, самовпевненний, Крістіан аж сяяв від життєвої сили і енергії. Він виглядав так, неначе помолодшав років на десять, не менше. Коли його питали, де він був увесь цей час, то архітектор лиш відмовчувався і загадково посміхався. В той же самий день, коли Крістіан Саліван повернувся невідомо звідки до свого будинку, таємниче світіння на кладовищі "Долина вічного спокою" бачили востаннє... Склеп сім'ї Карпентерів був найстарішим на цвинтарі "Долина вічного спокою". Так вже вийшло, що він знаходився майже в самісінькому центрі цього міста мертвих. І хоча цей склеп був древнім, виглядав він зовсім непогано, як для своїх майже трьох століть. Зроблений з сірого граніту і частково з білого мармуру, склеп нагадував такий собі невеличкий будинок чи навіть замок в мініатюрі. Кожен його кут прикрашала мармурова фігура горгулії, це така міфічна істота з крилами, а навколо масивних кованих дверей, прямо у граніті був викарбуваний якийсь орнамент, що на перший погляд
