Склеп. Крістіан Саліван дуже полюбляв приходити на це старе кладовище. Приємна тиша і спокій, які тут завжди панували, йому дуже подобалися. Останнє поховання на цьому забутому Богом і людьми цвинтарі було років шістдесят тому, а зараз на величезних залізних воротах висів такий же здоровенний замок. І ворота, і замок вже вкрила брудною, коричневою пліснявою іржа, дощі та вітер справно робили свою роботу... Кладовище приваблювало Крістіана, притягувало, наче якийсь магніт. Він просто приходив сюди і по кілька годин просто гуляв поміж старезних, сірих і похмурих склепів, подекуди вкритих мохом і оповитих диким виноградом чи хмелем, колись розкішних мармурових і гранітних пам'ятників, роздивлявся напіврозвалені кам'яні надгробки, а часто і замальовував це все у свій блокнот, котрий завжди брав з собою. Багатьох людей атмосфера цвинтаря пригнічує, а от Крістіан навпаки, наче отримував від цього містичного місця життєву енергію. Це почалося не так давно, років п'ять чи шість тому. Тоді Крістіан приїхав сюди по роботі, а саме щоб скласти договір про відновлення і реставрацію старої церкви з дзвінницею. А зовсім недалеко, буквально в сотні метрів від цією церкви і знаходилося старе кладовище "Долина вічного спокою". Колись вважалося дуже престижно бути похованим на цьому цвинтарі, тому майже усі могили і сімейні склепи тут відзначалися неабияким пафосом і розкішшю. Але з часом все це занепало і зараз старий цвинтар був більше схожий на якесь примарне місто мертвих. Тоді Крістіана привела на кладовище якась невідома сила, наче хтось покликав його туди, дуже настійливо покликав... В той день життя доволі успішного архітектора і власника невеличкої будівельної фірми, яка спеціалізувалася на ремонтах, реконструкціях і реставрації старих будівель, змінилося. Відновивши напіврозвалену, занедбану церкву біля кладовища, Крістіан продав свій бізнес, купив в містечку невеличкий будиночок разом з ділянкою землі і перебрався туди зі своєї комфортної міської квартири. Коштів, отриманих від продажу фірми, вистачало, щоб цілком пристойно жити, хоча Крістіан іноді і брався за якісь проекти, але це було скоріше хобі, аніж робота, тому вільного часу у нього було вдосталь. Його Крістіан Саліван витрачав в основному на прогулянки околицями містечка, на малювання і на читання книжок. Він мало спілкувався з людьми, місцеві обходили його будинок стороною, навіть почали вигадувати різноманітні історії про відлюдькуватого архітектора, та
