шлунку, остання стадія, неоперабельний. Жити залишалось від кількох тижнів, до кількох місяців, в найкращому випадку. Стівен прийшов додому, наче в трансі. Організм відреагував якось неадекватно і він просто заснув. А коли прокинувся, то в голові вже визрів план дій. Спочатку душ, поголитися, а потім віскі і снодійне. Так і зробив, не роздумуючи і не вагаючись. Залишалось тільки поставити жирну крапку. Стівен роззирнувся навкруги. Квартира зйомна, речей обмаль, дітей немає, гроші на поховання є, навіть більше, ніж потрібно. Мама... Матері буде найважче, мабуть, та пояснювати їй Стівен нічого не хотів, нехай краще так... Про все знав тільки його найліпший друг. Вірніше, не про все, лише про діагноз, але і цього досить. Стівен відкрутив кришечку і висипав у жменю всі пігулки, що були у флакончику. Десятка півтора маленьких, лагідних вбивць. Він усміхнувся, а потім упевненним рухом закинув зелененькі капсули до рота та запив віскі, прямо з пляшки. Трохи скривився, налив ще віскі у склянку і теж випив. Серце билося так, наче хотіло вирватися з грудей, у вухах стукало, а руки почали труситися. Стівен витяг з пачки чергову цигарку і закурив. Він закрив очі і відкинувся на спинку стільця. Пігулки почнуть діяти через тридцять хвилин. Останні півгодини його життя... Десь за стіною сварилися сусіди. У вікно заглядав місяць. Тихенько цокав годинник на стіні. Ніч... Повіки якось зразу поважчали, очі самі закрилися і Стівен повільно провалився у сон, у вічний сон без снів.
