Маяк. Холодний, пронизуючий вітер з кожною хвилиною ставав усе сильнішим і нахабнішим. Темне, свинцеве небо висіло так низько над морем, що здавалося ось-ось впаде під своєю непомірною вагою у таку ж сіру, свинцеву воду. Хвилі майже діставали своїми білими, кучерявими гребнями до навислих над ними хмарами. Наближався шторм. Старий маяк одиноко стояв на невеличкому клаптику скалистої суші, в яку безжально вгризалися штормові хвилі, здіймаючи при цьому в повітря мільйони льодяних бризок. З кожним роком, сантиметр за сантиметром, море підступало все ближче до одинокої споруди, намагаючись розбити кам'яні стіни маяка потужними ударами, але поки що йому якомось дивом вдавалося встояти під їхнім натиском. Маяк похмуро споглядав на вируюче море і готувався до ще одного нелегкого випробування долі. Поки за маяком наглядали, то було якось зовсім не страшно дивитися прямо у вічі штормам і змагатися з велетенськими хвилями, але зараз він відчував себе слабким і нікому не потрібним. Потужний промінь маяка сотні разів рятував моряків від неминучої погибелі, але десь біля десяти років тому його чомусь зачинили і кинули на призволяще. Останній наглядач, містер Деніел Петерсон, навіть у свої сімдесят з лишком років, справно виконував роботу, та він так і помер тут, на своєму робочому місці, пропрацювавши більш, ніж тридцять років на цьому забутому Богом і людьми клаптику землі. З тих пір маяк ніколи більше не вмикали. І йому від цього було дуже сумно, тяжко і гірко на душі, та найбільше вбивала кам'яного велетня повна безнадія... Шторм. Він налетів, наче велетенський, голодний і озвірілий яструб. Хвилі, які безжально підганяв невидимим батогом ураганний вітер, були схожими на якесь химерне військо, що вишикувалось величезними лавами і йшло вперед, незважаючи ні на що. Маяк важко здригався після кожної такої навали. Хвилі ні на мить на спинялись, били і били його, а море люто ревіло, чи то від ненависті, чи то від безсилля перед гордим маяком. Яскраві різнокольорові блискавки розрізали небо і впивалися у вируючу водяну стихію. Гнів неба доповнював страшний грім, від якого скеля, де стояв маяк, здригалася, наче від удару небесного молота.
Маяк бачив багато за своє довге життя, дуже багато, але такий шторм траплявся вкрай рідко, десь раз в тридцять років, його так і називали -Тридцятирічний шторм. Так природа інколи показувала усьому живому і неживому свою силу та міць. І горе тому, хто у цей час знаходився у відкритому морі,
