старого. Дід не просив за це гроші, самі давали. Хто продуктами, хтось речами, які у хазяйстві потрібні, розраховувся, хоча Мольфар і словом не натякав на якусь оплату. Та люди діда любили і приносили, хто і що вважав за потрібне... Так і жив старий Мольфар у своїй дерев'яній хатині на околиці карпатського лісу. Десь на дереві зацвірінькала якась пташка. Дід посміхнувся. Гарний день буде, теплий і сонячний... А ось і ліс. Зараз він назбирає трохи ягід, потім трохи грибів, а вже потім сходить на ту галявину, де весело біжить по кам'янистому руслу лісовий струмок, і накопає корінців для зілля. А там уже і вечір скоро, а за ним і ніч... А потім знову зійде сонце і почнеться новий день, і старий Мольфар стоятиме босоніж посеред двору, піднявши руки до неба, і спілкуватиметься з Всесвітом... Кінець.
