Старий Мольфар вийшов на поріг свого дерев'яного будиночку і вдихнув на повні груди свіже, кришталево-чисте, цілюще карпатське повітря. Усе тіло наче пронизало електричним струмом, наповнюючи життєвою енергією кожну його клітинку. Гарно... День нарождається... Сонце ось-ось мало зійти. Старий Мольфар трохи походив босоніж по свіжій, зеленій траві. Холодна роса наче ошпарила дідові ноги, але йому було навіть приємно. Він зупинився, заплющив очі і підняв до неба руки. Так його навчив робити батько, а батька дід, а діда прадід, а прадіда його батько... Всесвіт і людина на кілька миттєвостей злилися в одне ціле. Мольфар спілкувався з Всесвітом кожного дня, незважаючи на пору року чи погоду, бо так було треба, так повинно було бути... Старий Мольфар вже й сам не пам'ятав, скільки йому було років. Він перестав святкувати свої Дні Народження тоді, коли зрозумів, що воно йому вже зовсім непотрібно. Місцеві жителі теж не були одностайними в цьому питанні. Одні казали, що Мольфару десь близько ста років, інші були впевнені, що більше ста двадцяти. А баба Марія, дочка покійного коваля Ярослава Причепи, так та взагалі стверджувала, що пам'ятає Мольфара вже старим ще з дитинства, коли той якось вилікував її, ще зовсім маленьку дівчинку, від страшної хвороби, а їй самій на днях виповниться, не багато не мало, а сто чотири рочки. До речі, вона проживе ще майже п'ять років і спокійно помре уві сні під Різдво... Дід давно знав дату своєї смерті, та зовсім не боявся цього. Головне, це ЯК ти проживеш своє земне життя, а не СКІЛЬКИ, а сама смерть, то є тільки початок чогось нового, зовсім іншого... Дід повернувся назад до хати. На порозі він добре обтер ноги рушником і тільки тоді вже увійшов до будинку. На плиті закипів чайник. Старий Мольфар обережно налив паруючий окріп у здоровенну кружку. У кімнаті приємно запахло м'ятою, чебрецем і ще якимись іншими травами. Дід заварив цілючий чай з карпатського різнотрав'я і присів на дерев'яний стільчик. Поснідавши смачною овечою бринзою з окрайцем домашнього хліба і запивши все це діло духм'яним, надзвичайно цілющим трав'яним чаєм з медом, старий Мольфар неспішно взувся і вийшов на вулицю. Сонце вже встало над сивими Карпатами і розмалювало небо на сході усіма відтінками теплих фарб, від світло-жовтого, аж до яскраво-помаранчевого. Сьогодні погода буде гарною... Дід запалив довгу, вкриту чудернацьким різбленням, люльку. Добрий тютюн, гарний. "Треба у
