Мабуть усі бачили і знають, як горить свічка. Спочатку потихеньку так, ледве-ледве, а потім вогник несміливо набирається сил, стає упевненним, гарним, рівненьким таким. Отак горить свічка, горить, віск плавиться, іноді щось там потріскує... А буває, що дмухне вітерець, чи то протяг, чи то ще щось, і тоді полум'я пускається у божевільний танок, починає витанцювувати, вигинатися, наче якась химерна істота... І в цьому шаленому танці, як не прикро, свічка може і згаснути, не догорівши до кінця, якщо вітер буде сильним, а полум'я занадто слабким, щоб з ним змагатися. Усяке буває, що поробиш, життя свічки, воно таке... От горить наша свічка, яскраво, упевненно, гарно, аж допоки не залишиться зовсім трохи до кінця. Тоді полум'я починає дрижати, начебто йому холодно, пульсувати, а віск, якого вже там практично не лишилося, неприємно так потріскує, немов статичні електричні розряди.. І ось він, фінал! Полум'я вирівнюється, останній яскравий спалах і все, за мить свічка згасає навічно, а у повітря підіймається тоненька цівочка білого диму, наче то відлетіла її душа...
